Бабушкі нє дрємлют
Так сталося, що в мене чимало знайомих іноземних журналістів, які не володіють ані українською, ані російською мовами. Цим знайомим часто-густо я допомагаю домовитися про зустріч із потрібною для репортажу людиною. В таких випадках я працюю як "fixer", щоправда без похмурого іракського підтексту цього слова.
Сьогодні намагалася я домовитися про зустріч із лікарями однієї вельми специфічної київської державної клініки. Вранці надіслала факс із листом і проханням повідомити електронною поштою чи телефонним дзвінком про згоду / незгоду на візит із інтерв'ю.
До 17-00 мовчали, тому я зателефонувала сама. Ну, дозвіл дали, але тільки завтра о 9-00 він потрапить у потрібну канцелярію. Але це навіть happy-end, порівняно з тим, як буває деінде.
Вразило мене не це.
17-00, я телефоную в потрібну канцелярію. На тому кінці слухавки – така собі бабушка. Я представляюся, описую суть проблеми, прошу розповісти про долю факсу. Вона довго слухає, потім говорить "Падажітє" і далі продовжує говорити "за кадром" – уже не мені, а своїм колегам:
(цитую)
-Іді, паслушай, а то я нє разбєру. Шото такоє булькаєт бляблябля*, нє ну паслушай, там булькаєт бляблябля*.
(кінець цитати)
Далі до слухавки підходить адекватна людина, котра надає всю необхідну інформацію.
Але дивувалася я ще довго.
Мене вразило навіть не відверте хамство – благо, імунітет до українських бюрократичних структур у пересічного громадянина має всмоктуватись у організм із молоком матері.
Мене вразило ось що:
невже на державну роботу наймають людей із настільки низьким IQ, що їм не вистачає розуму усвідомити, що все сказане біля телефонної слухавки, що лежить на столі, я чую?
З іншого боку, а хто сказав, що слуги народу повинні перейматися тим, що про них подумає народ?
-------------------------------------
* слово "бляблябля" в реченні бабушкі вочевидь тут виступало в ролі звуконаслідування.
