Оргазм і Захід

Пишу, аби поділитися щасливою новиною.

Сьогодні на виставці "Медвін" вперше взяла в руки свою першу цілком матеріальну паперову книжку.

Це монографія "Оргазм і Захід: історія задоволення від XVI століття до наших днів" (видавництво "Темпора"). Цю книжку переклала з французької мови я.

Ось її фото:

А ось фрагмент передмови до книжки:

Рік задоволення

Телемське абатство існує. Як і Рабле, я залюбки пірнув би в тамтешнє життя, де можна спілкуватися з обраними та займатися чим завгодно, де діє лише одне правило – постійно жити саме там. В Institute for Advanced Study в Прінстоні я віднайшов душевний спокій, дружнє тепло, витончений смак ментальних утіх. А іноді навіть смак тілесної насолоди – коли в ресторані до соусу не клали забагато часнику чи коли я не надто відверто виявляв схильність до екстазів штучного раю. Зрозуміти силу особистого самоконтролю під тиском соціальних обов'язків можуть не всі – це доступно лише після того, як люди з келихами води в руках витріщать свої тридцять дев'ять пар очей на ваш келих вина. В таких ситуаціях непогано виглядати, як усі – це принесе якщо не радість, то бодай полегшення.

В раю для науковців величезні бібліотеки відкриті і вдень, і вночі, і в неділю – тут робота перетворюється на етику, мистецтво життя, ознаку вищого призначення спадкоємців духу протестантства. Зустріч із цим всесвітом бентежить європейського гедоніста та підвищує його працездатність. Дивно відчувати посилення смаку простих задоволень, коли всі інші недоступні. Саме ця недоступність навчила мене правдиво цінувати смак шампанського, фуа-ґра, смердючого сиру. Так само я краще зрозумів, що "старенька Європа" дуже відрізняється від цієї країни, яка виросла на її текстах, – тут досі тримаються за бачення життя крізь призму мужності та змагання, тут набагато менше значення має задоволення тут-і-тепер. У цих двох культур, вочевидь, дуже відрізняються способи отримання задоволення – ми це побачимо у висновках. Без сумніву, саме довге занурення в Америку допомогло краще усвідомити стан речей. Я пам'ятаю зауваження одного філософа після моєї доповіді перед кураторами про дослідження теми тілесних утіх. Наступного дня за столом він лукаво сказав: "Я тут уже тридцять років. Але вперше чую слово fuck на людях".

Я з ностальгією згадую прожиті в Інституті дні. Щодня я зустрічав колег і друзів дорогою до свого кабінету, проходив повз Fuld Hall, де тинялася тінь Альберта Ейнштейна. Я часто і довго з ними сперечався, спостерігаючи, як б'ються білки, літають птахи, навесні врізнобіч розбігаються маленькі кролики, а в травні з дерев падають cicadas, комахи, що вилазять із землі раз на 17 років, аби розмножитись і померти в липні. Вряди-годи я міркував, чи відчувають комахи задоволення, зокрема, сексуальне. Але про це з американськими колегами я не говорив – боявся, що здамся надто типовим французом, який надміру цікавиться потаємною темою альковних секретів...