Про афонських ченців-бізнесменів (ПЕРЕКЛАД)
"...В Афінах я кілька разів переживав відчуття, яке стало новим для мене як журналіста – цілковита втрата інтересу до вочевидь шокуючого матеріалу. Я відкривав ноут і починав гарячково записувати сенсаційні історії, які мені розповідали. Скандал за скандалом. Двадцять хвилин – і я втрачав інтерес. Їх просто забагато. Бібліотеки можна заповнити, не те що кілька шпальт у журналі..."
Доклався до перекладу одного майстерного журналістського тексту – величезної статті з американського тижневика "Веніті Фейр" з заголовком "Бійся греків, які приносять єврооблігації". "Веніті Фейр" – журнал про стиль і моду, але, як це прийнято у гламурних виданнях Заходу, робить і якісні політичні й соціальні розслідування.
Цього разу його автор поїхав в охоплену кризою Грецію. І побував на Афоні, куди так любить їздити нинішній президент (це мені як православному було особливо цікаво).
Він нібито засуджує ченців, які набули нерухомості на мільярд євро, але в той же час визнає – у просякнутій індівідуалізмом і недовірою Греції саме афонські монахи діяли як один колектив. І саме вони будували, а не тільки споживали і руйнували.
Під час читання виникає сильна спокуса провести паралель із Україною – але мені здається, в нас не все так погано. Хоч може бути, що я дивлюсь на життя крізь рожеві окуляри (це моя вада, каюся).
Сам текст має сильне ліберальне забарвлення. Зате зроблений надзвичайно майстерно. Не тільки "аналітика", а ще й якісний емоційний зміст.
Я наведу тут кілька уривків, а ви вже робіть враження самі:
...
У 1990-их роках відсоткові ставки по кредитам у Греції були на 10 відсотків вищі, ніж у Німеччині. У Греції не було споживчих кредитів – а у греків не було кредитних карток. Іпотечних кредитів теж не було. Але, звісно, греки хотіли, щоб фінансові ринки поводилися з ними, наче з Північною Європою.
Наприкінці 1990-их у них з'явився такий шанс – приєднатися до євро. Щоб це зробити, треба було виконати ряд умов: зокрема, стримати бюджетний дефіцит на рівні трьох відсотків ВВП, а інфляцію – хоча б на рівні Німеччини.
У 2000-ому, після низки статистичних маніпуляцій, Греція вклалася у визначені рамки.
Щоб занизити дефіцит бюджету, уряд прибрав із звітності витрати на кшталт пенсій або видатків на оборону. Щоб занизити рівень інфляції, уряд заморожував ціни на електрику, воду та інші товари, які продає держава, і зменшував податку на газ, алкоголь і тютюн.
Грецькі урядові статистики робили чудеса – наприклад, прибирали з індексу споживчих цін помідори (коштують у Греції дорого) в той день, коли замірювався рівень інфляції.
У 2001 році Греція приєдналася до євро, отримавши для своїх боргових зобов'язань європейські (читай німецькі) гарантії. Тепер греки могли брати довгострокові кредити під ту ж ставку, що й німці – не 18%, а 5%.
Щоб залишатися у єврозоні, Греція – теоретично – мала тримати дефіцит бюджету нижче трьох відсотків від ВВП. На практиці ж усе, що їм було достатньо робити – це чаклувати з бухгалтерською статистикою.
Машина, яка дозволила грекам позичати і витрачати скільки завгодно, працювала аналогічно машині, яка змушувала американців купувати завеликі для них будинки. Інвестиційні банкіри навчили грецьких урядовців, що можна робити з майбутніми надходженнями від національних лотерей, платних доріг, аропортових зборів і навіть коштів, які надавав країні Євросоюз. Кожен майбутній потік прибутку негайно продавався за готівку – і витрачався.
Ситуація змінилася в жовтні минулого року, коли грецький Кабмін пішов у відставку. Вибухнув скандал, який повалив попередній уряд і відправив прем'єр-міністра Костаса Караманліса пакувати особисті речі. Дивним було не це, а сама природа скандалу.
Наприкінці 2008 року інформаційний простір Греції розірвала новина, що монастир Ватопед якимось чином придбав нікому не потрібне озеро і обміняв його на значно більш цінні земельні ділянки, якими до того володіла держава.
Як ченці спромоглися це здійснити, було не ясно – припускали, що за допомогою хабаря чиновникам. Доказів хабарництва не знайшли. Але це вже не мало значення – скандал залишив такий слід у грецькій громадській думці, як жоден скандал до того.
"Ми ніколи не бачили такої зміни в соцопитуваннях, – сказав мені редактор однієї з найпопулярніших грецьких газет. – Без скандалу з Ватопедом прем'єром досі був би Караманліс, уряд не змінився, фінансові проблеми не було б викрито і все тривало б так і далі".
Власник медіа- і страхового бізнесу Дімітріс Контомінас, ТБ-компанія якого першою показала скандальні новини з Ватопеду, визначив суть коротко: "Монахи з Афону привели Йоргоса Папандреу до влади".
Коли новий уряд (від соціалістичної партії ПАСОК) прийшов на зміну старому (від консервативної "Нової Демократії"), він виявив у державній казні так мало грошей, що вирішив більше не приховувати цей факт від решти світу.
Аж тепер світова фінансова система задалася питанням "Чи не оголосить Греція дефолт?" Це навіть здавалося найголовнішим питанням – бо якщо Греція збанкрутує з боргом у $400 мільярдів, то європейські банки, які давали гроші, й інші європейські країни (особливо це стосується Іспанії і Португалії) підуть услід за нею, що загрожує величезними проблемами для євро.
Але головнішим є інше питання – "Чи зможе Греція змінити свою культуру?". А це станеться тільки тоді, коли змінитися захочуть самі греки. Мені тут 50 разів казали, що коли греки відчувають "несправедливість", то в їхніх венах закипає кров.
Ключовим тут є поняття несправедливості – бо греки не бачать нічого поганого в корупції власної політичної системи чи в несплаті податків. Обурюватися їх змушує зовсім інше – коли хтось сторонній, з інших мотивів, ніж звичайне самозбагачення, приходить і використовує корумпованість грецької системи.
Йдеться про афонських ченців.
У суспільстві, яке переживає щось дуже близьке до повного морального краху, саме монахи стають мішенню для загального морального обурення. Кожен грек із правими поглядами досі гнівається на ченців і тих, хто їм допомагав – хоча ніхто до кінця так і не розуміє, що насправді ці люди зробили і навіщо.
...
Наприкінці 1980-их афонський монастир Ватопед був суцільною руїною – розсипами каміння, в яких жили пацюки. Фрески почорніли, а ікони лежали по кутках покинуті. У монастирі мешкало кільканадцять монахів, але неорганізовано, кожен сам по собі.
В них не було колективу, тільки окремі люди. Іншими словами, їхнє ставлення до свого монастиря дуже сильно нагадувало ставлення греків до своєї держави.
Все змінилося на початку 1990-тих, коли з іншого кінця Афонського півострову прибула група молодих і енергійних кіпріотських ченців, очолювана отцем Єфремом. Вони побачили можливість перебудови – фантастичний природній актив, яким жахливо неталановито управляють.
Єфрем узявся за збір коштів, щоб повернути Ватопеду колишню славу. Він звернувся до культурних фондів Євросоюзу. Він розпочав стосунки із багатими грецькими підприємцями, які шукали розгрішення. Він подружився з упливовими грецькими політиками.
Після того як один відомий іспанський співак зацікавився Ватопедом, він організував зустріч із іспанськими урядовцями. Ці урядовці дізналися в монастирі про жахливу несправедливість, яка сталася у XIV-ому сторіччі – тоді банда каталонських найманців, які посварилися з імператором Візантії, пограбувала Ватопед, завдавши чималої шкоди. Так іспанські урядовці пожертвували монастирю $240 тисяч.
Одна з цілей Єфрема була – повернути Ватопеду його світовий вплив. Грецька економіка відрізнялася особливою закритістю, хоч країна і була в ЄС. На тлі цієї картини Ватопед був винятком – він розпочав активні стосунки зі світом. Скажімо, принц Чарльз тричі підряд щоліта приїздив у Ватопед, і жив тут по тижню.
Стосунки з багатими і знаменитими були суттєвими не тільки для отримання грантів і пожертв, але і для третьої складової нової стратегії чернечого менеджменту – нерухомості.
Без сумніву, одним із найрозумніших учинків отця Єфрема було те, що він розібрав архів у старій монастирській вежі, де лежали старовинні візантійські манускрипти, яких ніхто не чіпав десятиліттями. Адже протягом тисячі років візантійські імператори дарували Ватопеду різноманітні ділянки землі – розташовані в нинішніх Греції або Туреччині.
Поки у монастирі не з'явився Єфрем, грецький уряд узяв значну частину цього майна на свій баланс. Але збереглася дарча, видана імператором XIV-го сторіччя Йоанном V Палеологом. Дарча на одне озеро у північній Греції.
Коли Єфрем знайшов цю дарчу у монастирській вежі, озеро вважалося державним заповідником. У 1998-ому воно раптом перестало ним бути. А трохи пізніше ченці отримали всі права власності на це озеро.
В Афінах я спілкувався з Петром Дукасом – колишнім чиновником міністерства фінансів, чиє ім'я одним із перших згадується у "Ватопедській справі". Ще на початку Дукасової роботи у Мінфіні до нього в кабінет без попередження завітали два ченці. Один представився як отець Єфрем, інший – отець Арсеній. Вони сказали, що володіють озером і хочуть, щоб Мінфін викупив у них це озеро.
"Хтось дав їм усі документи, які посвідчують право власності, – говорить Дукас. – І тепер вони хотіли монетизувати цю власність". За словами Дукаса, відчувалося, що ченці добряче підготувалися до зустрічі: "Перед тим, як прийти, вони багато дізнаются про тебе – про дружину, батьків, релігійні почуття. Перше, що вони запитали, коли прийшли, чи не хочу я висповідатися".
Дукас вирішив, що нерозумно буде відкривати цим ченцям свої секрети. Натомість він сказав, що не може дати їм грошей за озеро: "І тоді вони запропонували: "Гаразд, якщо ти не можеш його купити, чому б тобі не обміняти його на землю?"
Це виявилося вигідною стратегією: обміняти озеро, яке не можна здавати в оренду, на державне майно, яке можна. Якимось чином ченці переконали урядовців, що земля довкола озера коштує значно більше за 55 млн євро, у які її потім оцінив незалежний оцінювач.
Вони запросили у держави мільярд. Дукас відмовився їм дати хоча б євро.
...Через якийсь час Дукасу здалося, що ченці мають неабиякий вплив на шефа прем'єрського секретаріату. Ця людина була знайома з монахами вже давно, після того, як у неї виявили смертельно небезпечну хворобу. Ченці молилися – і він не помер, а чудесним чином зцілився.
Зрештою під тиском свого начальника Дукас підписав два папери. Один не заперечував те, що озеро належить монахам, а інший уможливив обмін озера на інші активи. Це не давало монахам прав на землі Мінфіну, натомість дозволило їм укласти угоду з Мінагрополітики.
В обмін на своє озеро ченці отримали від держави 73 об'єкти нерухомості, серед яких був і гімнастичний центр, побудований для Олімпіади-2004 – як і багато олімпійських об'єктів, він стояв покинутий. "Знаєш, вони все ж святі люди, – каже Дукас. – Може, вони хочуть створити там притулок для сиріт".
Виявилося, що вони хочуть створити імперію комерційної нерухомості.
Монахи взялися переконувати грецький уряд зробити річ, яку той робив дуже нечасто – змінити цільове призначення нерухомості – з некомерційної на комерційну. Отримавши нерухомість від держави, ченці одразу почали її розвивати, ставши девелоперами.
Колишній Олімпійський гімнастичний центр став популярним приватним шпиталем – із яким ченці вочевидь співпрацюють.
Потім, за допомогою одного грецького банкіра, ченці планували створити щось на кшталт Фонду Нерухомості "Ватопед". Інвестори фонду фактично б викуповували у ченців нерухомість, яку їм надала держава. А ченці використовували б ці кошти на повернення монастирю його колишньої слави.
Якщо ви хочете дізнатися, наскільки багатими є багаті люди, варто запитати про це у інших багатих людей. Я провів бліц-опитування кількох грецьких мільйонерів. Вони сказали, що вартість комерційних активів монастиря Ватопед є меншою за два мільярди доларів, але більшою за один. Коли новий менеджмент починав, ця вартість дорівнювала нулю. І бізнес почався з відпущення гріхів.
...
Вплив падіння грецьких облігацій на ринок наразі є незначним, бо МВФ і Європейський Центробанк домовилися надати Греції – країні з населенням 11 млн людей – $145 млрд.
Довгосторокова ж картина виглядає значно більш похмуро. На додачу до величезного державного боргу в $400 млрд греки з'ясували, що їхній старий уряд ще й запозичив $800 з лишнім мільярдів через пенсії.
Разом виходить біля $1,2 трильйона – тобто більше 250 тисяч на кожного працюючого грека. На тлі цих цифр "допомога" у $145 млрд є швидше жестом, аніж засобом вирішення проблеми.
Правда ще гірша.
"Наші люди, які зайшли до їхньої бухгалтерії, не могли повірити тому, що знайшли, – розповів мені один із чільних посадовців МВФ. – Те, як греки зберігають звіти про свої фінанси... Вони знають, скільки вони вирішили витратити, але ніхто не зберігає дані про те, скільки справді витрачено. Це навіть не те, що ми називаємо "економіка, яка розвивається". Це країна Третього світу".
Ось що хотіли робити греки тоді, коли опиняться на самоті із купою позичених грошей. Перетворити власний уряд на паперовий подарунковий набір – звідки можна брати фантастичні за розміром суми і роздавати їх усім громадянам, які забажають.
Тільки за останнє десятиріччя зарплата у грецькому державному секторі виросла удвічі, і це не рахуючи хабарів, які брали чиновники. Середня зарплата бюджетника утричі більша за середню зарплату найманого працівника у приватному секторі.
Національна залізниця має середній річний дохід у 100 млн євро, в той час як на зарплати витрачає 400 млн і ще 300 млн на інші витрати. Пересічний залізничник заробляє з держбюджету 65 тисяч євро на рік, при цьому у Греції немає жодної приватної компанії з таким рівнем зарплат.
Грецька система державних шкіл – зразок виняткової неефективності. Вона має один із найнижчих рейтингів у всій Європі, і тим не менше наймає вчетверо більше вчителів на одного учня, ніж фінська шкільна система, яка є на першому місці в цьому рейтингу. Греки визнають, що змушені наймати репетиторів, щоб їхні діти щось знали після закінчення державної школи.
Пенсійний вік для тих професій, які кваліфіковані у Греції як "важкі", починається в 55 років для чоловіків і 50 для жінок. І тоді, коли держава починає щедро гребти лопатою для пенсіонерів, більше 600 грецьких професій якимось чином стають "важкими" – перукарі, диктори, офіціанти, музиканти й так далі, і далі, і далі.
Грецька державна система охорони здоров'я витрачає значно більше коштів на закупівлю, ніж у середньому в Європі – але при цьому звичним є спостерігати, як грецькі медсестри і лікарі виносять після роботи з лікарень туалетний папір, памперси та інші речі, які вони цуплять із туалетів і перев'язочних.
...
За день до того, як я полетів із Греції, їхній парламент голосував за закон, який збільшує пенсійний вік, зменшує державні пенсії і подібним чином скорочує бюджетні видатки.
Прем'єр-міністр Папандреу представив цей закон – він так постійно робить з того часу, як було виявлено справжній стан грецької економіки – не як свою власну ідею, а як вимогу МВФ.
Мається на увазі: якщо греки не хочуть прислухатися до внутрішніх голосів про скорочення добробуту, то вони мають прислухатися до голосів з-за кордону. Тобто вони вже навіть не хочуть самі собою керувати.
Тисячі бюджетників вийшли на вулиці, щоб протестувати проти цього закону. Податкові інспектори, які не збирають податки, учителі державних шкіл, які нічому не вчать, залізничники з височезною зарплатою, чиї поїзди ніколи не прибувають вчасно, лікарі, які взяли відкат, щоб закупити ліки за завищеною ціною.
Ось вони – нація людей, які готові звинувачувати усіх, крім себе. Грецькі бюджетники йдуть, розбившись на одиниці, які нагадують взводи у армії. В середині кожного такого гурту – два чи три ряди юнаків. У їхніх руках – кийки, замасковані під держаки для прапорів. На їхніх поясах – лижні маски і протигази.
Два місяці раніше, 5 травня, під час першого протестного маршу, загинули люди. Побачивши, що в одному з афінських відділень банку MarFin працюють службовці, юнак кинув пляшку з запалювальною сумішшю всередину, а інші закидали палаючим бензином вхід. Більшість банківських службовців утекли через дах, але троє працівників загинуло, серед них – дівчина на четвертому місяці вагітності.
Коли це відбулося, греки на вулицях скандували, що банківські службовці заслужили на таку смерть, тому що працювали під час страйку.
Все це сталося на очах у грецької поліції, і нікого так і не заарештували.
...
В Афінах я кілька разів переживав відчуття, яке стало новим для мене як журналіста – цілковита втрата інтересу до вочевидь шокуючого матеріалу. Я відкривав ноут і починав гарячково записувати сенсаційні історії, які мені розповідали. Скандал за скандалом. Двадцять хвилин – і я втрачав інтерес. Їх просто забагато. Бібліотеки можна заповнити, не те що кілька шпальт у журналі.
Грецька держава не тільки зазнає корупції, вона ще й сама корумпує. Якщо ви побачите, як це робиться, ви зрозумієте типово грецький феномен – з грека дуже важко вичавити добре слово на адресу іншого грека.
До будь-якого успіху тут ставляться з підозрою. Кожен упевнений, що всі інші брешуть про свої податки, підкуповують політиків, беруть хабарі або занижують вартість власної нерухомості. І ця тотальна відсутність довіри один до одного зміцнює сама себе.
Епідемія брехні, обману і крадіжки робить будь-яку громадянську активність неможливою. А колапс громадянського суспільства тільки провокує зростання брехні, обману і крадіжок.
Грецька економіка – штука колективістська, але сама країна, за її духом, є цілковитою протилежністю колективу. Насправді у Греції кожен – сам за себе. В цю систему інвестори вливали сотні мільярдів доларів. І кредитний бум штовхнув країну за край індивідуалізму, до повного морального краху.
...
Більш повний варіант читайте на сайті "Тексти" (ми з колегами робимо такий скромний неприбутковий проект).
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
