Про забудову Пейзажної алеї. Частина 2, через п'ять років
Рішення ВАСУ, який дозволив МЗС знести на Пейзажній алеї симпатичний дитмайданчик із котами і побудувати замість нього багатоповерхівку для чиновників, нагадало про те, як усе починалося.
Вперше забудувати "місце, звідки пішла Земля Руська", МЗС збиралося ще за Ющенка, у 2007 році. Тоді в коментах мене запитували: мовляв, "а толку?" протестувати, це нічого не дасть.
Ха!
Пейзажка – знакова точка. Це місце перемоги.
Саме там протест уперше після перемоги Ющенка змінився – замість звичних і неефективних наметових містечок, на які ніхто не звертав уваги, розпочалося силове протистояння. Забудовники били протестуючих, протестуючі валили паркани й теж не давали себе образити.
Це вже був не помаранчевий гандізм, а пряма дія. З активою життєвою позицією, так сказать:)
Пейзажка притягнула до прямої дії багатьох людей із такою життєствердною позицією. Правих, лівих, просто небайдужих, які прийшли в себе після ейфорії 2004 року. Їм усім хотілося докластися до чогось красивого і корисного, хоч мотивація була різна. Приміром, я туди втрапив, бо побили мого товариша Артема Чапая. До того ж я любив Пейзажку.
За ці роки в мене з'явилося ще кілька приводів любити це місце. Приватних, особистих приводів, але тим не менше – вперше за кілька років захотілося щось зробити. І не мені одному))
На додачу ситуація змінилася. Раніше ми захищали брудний, розритий забудовниками схил із бетонними гаражами. Тепер це чарівний і впізнаваний куточок Києва, улюблене місце сотень мам і їхніх дітей. І саме вони зараз активно негодують у соцмережах, вже й не уявляючи Пейзажної алеї без того дитмайданчика з котами, слонами та іншою мозаїкою.
Ідеальним протестом якраз і був би протест мам. Сотень мам із дітьми, колясками й памперсами. Бажано під час візиту чергового Домініка Стросс-Кана чи хто там зараз позичає гроші нашим ненаситним покращувачам. МЗС – делікатно-європейське відомство, воно не любить шуму.
Якщо у мам не вийде, є багато перевірених за 5 років методів. Ось кілька:
- суди
- інформаційні кампанії про хтонічну суть чиновників, які відбирають громадський простір у дітей (особливо для іноземної аудиторії)
- зрив будівельних і підготовчих робіт
- залучення і використання політиків (скоро вибори!)
- альтернативне будівництво у дворі МЗС (пам'ятаєте, як вони там полякалися, коли двері міністерства завалили рештками їхнього ж будівельного паркану?)
- пряма дія з захисту існуючої інфраструктури Пейзажки (дитмайданчика, парку, скульптур тощо)
- активність місцевих.
Ключовий момент – активність місцевих. Там, де вони не питають "а толку?", не сидять, сподіваючись на "Збережи Старий Київ" чи іншу манну небесну, там важко побудувати щось "ущільнююче".
Пейзажка, Березняківська, Жовтнева лікарня суть історії успіху бойових місцевих громад. Пряма дія, суди, інформкампанії, кулуарні переговори – в хід може йти все.
Боротьба за простір довкола своїх будинків самих мешканців Пейзажки – 51% перемоги. Саме завдяки їм ми маємо замість смітника чи хмарочоса те, що маємо.
А тепер до них додалися і ті, хто користувався цим простором іноді – на вихідних або й того рідше. Але все одно вважають цей простір (дитмайданчик, парк, скульптури тощо) своїм.
Пейзажка – одна з небагатьох історій успіху. Так просто її не забрати.
P.S.: В ФБ уже створено групу, де збираються ентузіасти захисту алеї.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
