Кров. 2014

22 лютого Славі Веремію було би 33 роки.

А його закопали в пісок на Лісовому кладовищі.

Колесніченко не чув, як його мама голосила над труною.

"Синочку, ти мене чуєш? Встань, мама прийшла".

Як вона кидалася в могилу. Як просила, щоб ту ж біль пережили ті, хто убив її сина.

Їх хоронять по всій Україні. І міліціонерів теж.

Це ви призвели до цієї крові. Янукович, Клюєв, Колесніченко, Царьов, Мєдвєдєв. Всі, хто закликав "фізично знищувати". Хто проповідував ненависть між людьми.

На ваших руках – кров прекрасних людей, переважно молодих. Вона тепер буде весь час, зранку під час гоління і увечері, коли ви цілуватимете дітей.

Зараз ви розповідаєте про бандитів і насильство, але це ви породили насильство. Ви перші почали вирішувати політичні питання силою. Це ви калічили опозиційних депутатів (пам'ятаєте Харківські угоди?)

Це ви випхали насильство з Ради на вулицю, до громадян. Спершу ви били, потім калічили, викрадали, стріляли гумовими кулями. І щоразу громадяни змушені були відповідати, щоб їх почули. А потім ви почали вбивати. Порушили шосту заповідь, щоб і далі порушувати восьму. Чи заради форсу, я не знаю.

Від вас просто хотіли поваги. Щоб хтось із влади відповів за провал асоціації. А потім щоб хтось із поліцаїв і влади відповів за кров дітей.

А ви за три місяці перетворили мирних демонстрантів, які вважали провокатором людину в масці, на воїнів-повстанців. І далі їх не чули.

Кожен удар кийком, кожна влучна куля бризкала на вас кров'ю. 82 людини, 82 похорони. Ви були хоча б на одному з цих похоронів? А їх буде більше, ще не всіх ідентифіковано.

Славу Веремія ви убили тільки через те, що професійно робив свою справу. Знімав.



Подивіться на свої долоні, там кров. На обличчі теж, на костюмі.

Вас проклинають у соціальних мережах і на вулиці. Ви розумієте, що це значить?

Про що ви говорите, про яких бандитів і руку Меркель? Ви відібрали життя у 82 людей. Це тисячі років життя, якого вже ніколи не буде. Ви ж православні. Вам каятися треба щодня, читати 50-ий псалом, молитися своїми словами.

У Слави залишився син, 4 роки. Він тільки почав запам'ятовувати батька.

Моліться, спасайтеся, у вас є шанс.

Бо ж коли вас закопуватимуть у землю, за вами теж хтось плакатиме.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.