Узаконене беззаконня
На жаль, гаранту Конституції не вдалося абстрагуватися від свого партійного походження і захистити інтереси людей, показавши, що він є президентом всієї України, а не однієї політичної сили з лобістським адмінресурсом.
Сьогодні, після появи підпису президента під новим законом про місцеві вибори, можна скільки завгодно розкладати пасьянси можливих наслідків. Цим вже займається багато хто – від фахових правників до професійних політиків. Однак як на мене, головний наслідок один: Україну відкинуто навіть не в кучмівські часи, а ще далі – ледь не в махрове радянське минуле, коли вибори відбувалися чисто номінально. Не сказати, що це останній цвях у домовину вибореної колись демократії. Очевидно, ще не останній. Але, я б сказала, що закон N6601 – це своєрідний рубікон, який перетнула правляча партія у бажанні зробити свою владу абсолютною.
Це патологічне прагнення, що відверто демонструється владною верхівкою всі місяці перебування "у керма", штовхає у прірву самих законодавців, що відверто глузують над Конституцією. Бо такими от недолугими законами вони остаточно переконують свій народ, своїх виборців, у відсутності будь-якого сенсу надалі мати справу із власною владною "елітою". Мене от відверто вразили результати недавнього соціологічного опитування. Людям ставили питання: чи не мають вони бажання втікти світ за очі з України? Якщо б їм, приміром, дали мільйон. Результати шокуючі – 40 відсотків заявили про своє бажання емігрувати! Багато хто додав, що й сам би ще приплатив за можливість ніколи не повертатися на Батьківщину. Найбільший відсоток опитуваних із такими настроями живе, як виявилося... у Східних областях! І я перестала дивуватися словам письменника Юрія Андруховича, який у недавньому інтерв'ю на запитання "Що повинен робити патріот у сьогоднішніх умовах?", відповів: "Їхати звідси. Справжній патріот України повинен відмовитися від патріотизму і спробувати зайнятися собою, стати егоїстом". Він зізнався, що ці слова є гірким жартом, але, виходить, для майже половини населення це – абсолютно серйозно...
Причин такої суспільної катастрофи може бути безліч. В кожного вони свої. Але, як на мене, існує така, що поєднує всіх безмежно розчарованих у своїй Вітчизні. Люди – особи розумні. Вони мають можливість аналізувати, думати, робити власні висновки. Ті, що живуть не шлунком, а головою, за останні кілька виборчих кампаній переконались в тому, що вибори можуть принаймні хоча б чимось відрізнятись від потворного процесу радянських часів. Сьогодні ці люди спостерігають за ієзуїтськими рухами влади і абсолютно чітко розуміють, що в них забирають оце найголовніше – право вибору. Право жити власним розумом. І щось таки вирішувати у своїй Державі. І коли ми відчуваємо, що не маємо можливості ані пікнути, що все вже "парєшалі" володарі адмінресурсу, то розуміємо, що перетворюємось на кероване стадо. Не буде перебільшенням, якщо скажу – в цьому і полягає головна катастрофічність нововведених правил місцевих виборів.
Аргументації для цього твердження більше ніж достатньо.
1. Неймовірне скорочення строків виборчого процесу.
Вибори повинні бути призначені не пізніше ніж за 60 днів, а початок виборчої кампанії по всіх видах місцевих виборів оголошується за 50 днів. Реально законодавець украв у всіх – і виборців, і тих хто хоче балотуватися, – зокрема, в одномандатних округах за мажоритарною системою – ще два тижні. Бо округи будуть утворені за змішаною системою до обласних і районних рад за 37 днів.
2. Вітсутність рівних умов і гарантій вільного волевиявлення.
За 50 днів до виборів лише затверджується кількісний склад майбутніх Рад, які мають обиратись. Критерії та кількість мандатів не мають у законі логічного та арифметичного зв'язку, вони виписані настільки необ'єктивно, що по багатьом Радам не дадуть можливості утворити потім територіальні виборчі округи в нормальному режимі. За розрахунками фахівців юридичного управління парламенту, забезпечити рівність представництва територіальних громад у цих Радах при визначенні мінімальної і максимальної кількості їхнього складу неможливо. При цьому будь-яке рішення місцевої Ради стосовно кількості мандатів – навіть таке, де не будуть пропорційно представлені інтереси територіальних чи районних громад – є кінцевим по факту. Навіть якщо люди звернуться до суду – це вже нічого не змінить, потяг пішов. Виборча кампанія стартувала, округи формуються, і вплинути на цей процес буде просто неможливо.
3. Процедура формування територіальних виборчих комісій не витримує жодної критики.
За 49 днів до виборів за поданням місцевих осередків партій мають бути внесені кандидатури до складу територіальних виборчих комісій. Подання надходитимуть до ЦВК, яка повинна утворити близько 700 комісій – аж до територіальної районної. Без збільшення штатау Секретаріату ЦВК, за умов вітсутності належного програмного забезпечення цього процесу, наслідки прогнозовані: процедура настільки складна, що не дозволить створити нормальний склад територіальних виборчих комісій. Зате дасть можливість для повномасштабного застосування адмінресурсу. Приміром, якщо подання неправильно заповнені, не виправлені або взагалі з якихось причин не надійшли – вони можуть не враховуватися ЦВК. У таких дрібницях криються механізми, які жодним чином не дадуть рівних можливостей усім суб'єктам виборчого процесу.
Тобто на законодавчому рівні – я думаю, що свідомо – закладено механізм, який з самого початку або унеможливлює виборчий процес взагалі, або провокує величезні порушення. А потім – як передбачено однією із статей закону – не менше як три члена виборчої комісії можуть встановити результати виборів. Незважаючи ні на що. Якщо ж цього не зробить територіальна комісія, це повинна зробити знову ж таки ЦВК. (Коли кілька років тому я писала про необхідність розширення повноважень ЦВК на місцевих виборах, я в страшному сні не могла уявити, що склад Центральної Виборчої Комісії може виглядати настільки політично заангажованим, а Верховна Рада може удаватися до прийняття таких виборчих процедур, де ЦВК замість того, щоб працювати виключно на позитив, може відігравати роль сильного адміністративного ресурсу влади).
Для мене абсолютно очевидно, що цілий ряд положень цього поспіхом підготованого закону безпосередньо порушує як права громадян на вільні вибори, так і права тих, хто збирається на цих виборах балотуватися. А деякі положення взагалі відверто нехтують Конституцією. Скажімо, закон містить визначення людей, які не вважаються членами територіальної громади – це, зокрема, військовослужбовці та ті особи, що перебувають в місцях позбавлення волі. Маємо юридичний нонсенс. Хіба у Конституції України записано, що, приміром, військовослужбовці-контрактники, які працюють за відповідну плату і зареєстровані в установленому порядку, не можуть волевиявлятися на місцевих виборах? І що позбавлення волі внаслідок відбуття покарання позбавляє людину виборчого права?...
У мене таке враження, що автори закону спеціально найняли людей і дали їм завдання проаналізувати минуле виборче законодавство та повизбирати звідти все найгірше, від чого Україна вже відмовилася останнім часом. Треба визнати: робота зроблена блискуче. Політичному рейдерству в Україні на законодавчому рівні ввімкнуто зелене світло.
Цинізм ситуації полягає в тому, що номінально виборчий процес відбувається. Висування, агітація, встановлення результатів – все начебто присутнє. Але якщо взяти кожну окрему процедуру і у цілому виборчий процес – маємо відверте і нахабне ущемлення прав усіх суб'єктів виборчого процесу.
...Може, країну спеціально хочуть призвичаїти до того, що вибори відбуваються з очевидними порушеннями, у тому числі – конституційними? Що від суспільства вже знову нічого не залежить? Що справжній вибір громадян насправді нікого не цікавить?
На жаль, гаранту Конституції не вдалося абстрагуватися від свого партійного походження і захистити інтереси людей, показавши, що він є президентом всієї України, а не однієї політичної сили з лобістським адмінресурсом.
Правда, ще є надія на те, що депутати, зібравшися восени, почнуть змінювати цей закон, оскільки побачать, що провести по ньому вибори – просто нереально. Це будуть не вибори, а суцільне узаконене беззаконня, що впадатиме в очі будь-якій мислячій людині. Не кажучи вже про європейські структури, які, напевно, вкотре дуже здивуються, спостерігаючи за тим, що коїться в Україні. Відтак доведеться в умовах вже розпочатої виборчої кампанії приймати нову редакцію більшості статей закону. Якщо ж і цього зробити не вдасться і закон залишиться в тому вигляді, в якому маємо його зараз – місцеві вибори можуть показати досить несподіваний результат, перед яким будь-який адмінресурс виявиться безсилим. Просто люди, які думають не шлунком, а головою (а таких в країні не так вже й мало), можуть задатися логічним питанням: а чи варто взагалі йти на ці вибори?...
P.S. Поки писала ці свої роздуми, згадалися геніальні поетичні рядки Булата Окуджави:
"Вселенский опыт говорит,
Что погибают царства
Не оттого, что тяжек быт
Или страшны мытарства.
А погибают оттого
(и тем больней, чем дольше),
Что люди царства своего
Не уважают больше."
