''Суд вихідного дня'' – вирок і початок сумної епохи
Субота, 30-го січня 2016 року – день, який увійде в новітню історію України. День з відповідними наслідками для усіх, хто прагне жити у державі, де верховенство права не є пустим звуком.
Конституційний Суд України поставив у цей день своєрідний антирекорд, розглянувши питання конституційності пропонованих президентом змін до Конституції України в частині правосуддя, за кілька годин. Якщо б у світі існував рейтинг самих швидких судових розглядів – КСУ очолив би його. Але у світі такого не існує, тож Суд у даному випадку побив свої власні попередні рекорди.
Про що це свідчить.
КСУ ніхто не заборонить звичайно працювати в суботу (хоча "розгляд вихідного дня" – явище для КСУ скоріше унікальне), ніхто не визначає часові межі розгляду. Так що з формальної точки зору ніби нічого страшного не відбулося.
Але насправді Суд, враховуючи те, яке саме питання він розглядав, перевершив сам себе. Здійснив неможливе.
Здійснивши цю неможливість, КСУ своєю поведінкою опосередковано засвідчив такі позиції.
По-перше, тиск на суд є, це можна стовідсотково припустити.
По-друге – зважаючи на цей "аврал", можна стовідсотково припустити, що рішення було готове заздалегідь, його запропонували ззовні з високих печерських пагорбів.
По-третє – Суд (а з ним і влада) перестали навіть імітувати конституційний процес, перетворивши конституційний процес на механічне внесення у Основний Закон потрібних владі новел, в гру без правил.
Насправді Суд цього разу, шляхом "розгляду вихідного дня" освятив не зміни до Конституції, а результати політичних торгів – президент поділився таки з парламентом правом звільняти Генпрокурора, натомість залишив собі на найближчі роки всі потужні впливи на судову систему та кожного окремого суддю, які "зашиті" у пропонованих змінах. І не бачити цього судді КСУ просто не можуть. Принаймні, Венеційська комісія вже стомилася вказувати на ці вади.
Отже – спроби імітації та збереження обличчя при поганій грі закінчились. Суд вихідного дня остаточно зафіксував нову епоху – відкритої цинічної наруги над Основним Законом.
Забрала відкриті, "лицарі" задоволені.
Це і є той темний наслідок для кожного, який несе ця дата – 30 січня 2016 року.
Краще б у нас у владному керівництві держави дотримувались шабату, згідно з яким неможна працювати у суботу, бо добра це не принесе. Нікому.
У цьому ж випадку першим постраждав сам Конституційний Суд. Його авторитет давно під великим сумнівом. А минула субота стала вироком!
Є така англійська ідіома – "kangaroo court", що дослівно перекладається як "суд кенгуру". Це вираз, яким характеризують інсценування суду, пародію на правосуддя. Цей вираз і дотепер вживають стосовно суду, який, формально дотримуючись процедури, виносить швидке, заздалегідь підготовлене рішення. Виникло це явище в США в часи "золотої лихоманки", коли золотошукачі судилися один з одним, стимулюючи у відповідний спосіб суддів до ухвалення потрібних рішень. Все відбувалося швидко. Суди приймали рішення на користь того, хто перший добіг. Тоді усі казали, що Суд "скаче, як кенгуру".
З 30-го січня поведінка нашого Суду чітко потрапила під описані умови. А влада все більше нагадує бригаду золотошукачів з Дикого Заходу.
Констатую це з болем. Бо перспективи у суспільства в нинішньому конституційному процесі відтепер ще більш невеселі. Суд, яким керують ззовні, визначає, якою буде "вільна від впливів" судова система.
Яка зла іронія...
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
