Кучма: Кравченко не мав можливості застрелитись... Ч.3

Розмова з одною з найодіозніших та найбільш загадкових фігур української політики, екс-президентом України Леонідом Кучмою продовжує цикл інтерв'ю, які призвані пролити світло на загадкові обставини загибелі колишнього шефа української міліції Юрія Кравченка.

К.С. – Перш за все глядачів цікавить – чому саме Юрій Федорович? Чому його поставили на посаду Міністра внутрішніх справ України, чи були ще якісь варіанти на це місце?

К.С. – Перш за все глядачів цікавить – чому саме Юрій Федорович? Чому його поставили на посаду Міністра внутрішніх справ України, чи були ще якісь варіанти на це місце?

Л.К. – Без варіантів життя не існує, в тому числі і в кадровій політиці, а тим більше такого винятково важливого міністерства, як МВС. Але я мав можливість подивитися на Юрія з багатьох сторін. Я розумів, що міністром повинна прийти людина абсолютно нова навіть для київської команди, більш така, яка прив'язана до регіонів. Бо коли багато років люди працюють в одному міністерстві, особливо в такому, то потім з них питати набагато важче – там об'єднання інтересів відбувається, і не завжди в інтересах країни. Це не таємниця. І ще одне. Юрій Федорович, сам його вигляд такий, що примушує поважати його. Тим більше, його внутрішні погляди були такими, що він жорстка за великим рахунком людина. Він не входитиме в становище того, хто скаже "я зробив не розуміючи, які наслідки цьому будуть", він жорстко питав з усіх. Тому на той час це в мене була єдина кандидатура і я вважаю, що зробив абсолютно правильно.

К.С. – К.С. – Зараз, спілкуючись з міліціонерами від простого ППСника до керівника обласного управління, можна часто почути, що Кравченко для них – взірець. Людина, яка давала приклад всім. Виходячи з таких його якостей, чи планувалося, що Юрій Федорович займе якусь вищу посаду? Чи міністр – його найвищій щабель?

Л.К. – Ні, це не таємниця, і багато хто з мого оточення знав добре, що він розглядався насамперед на прем'ер-міністра України, це так. Але те, що цього не сталось, зрозуміло також з багатьох причин, в тому числі тих, які були пов'язані з МВС. Я переконаний, що він був би достойним прем'єр-міністром.

К.С. – Чи вірите ви, як людина, яка спілкувалася і бачила не так, як його підлеглі, все ж таки ви були його керівником, ви вірите у версію самогубства Кравченка?

Л.К. – Я – ні. Хоча я завжди говорив, що останнє слово повинно бути за правоохоронними органами, за прокуратурою в тому числі. Але така людина, як Юрій Кравченко на такий крок не могла піти. Він вольова людина і не пасував перед будь-якими труднощами. Ви ж самі бачите, його послужний список викликає повагу до нього. Просто так людей в той час не ставили на такі посади, бо насамперед професійність на першому плані була. Ну, а потім я не зовсім спеціаліст по зброї, але зробити два постріли... чогось не віриться. Особливо в те, що після другого пострілу він ще й зумів поставити пістолет до ніжки стільця. Я думаю, що все-таки до дослідування цієї справи прокуратура повернеться, мені б цього дуже хотілося. На всіх гучних справах, які є в Україні треба ставити крапку, якою б вона не була гіркою. І про Гонгадзе мається на увазі, і про отруєння, і про всі справи, які сьогодні на слуху та на виду у людей України.

К.С. – Чи доповідав він вам по справі Гонгадзе?

Л.К. – Постійно. Постійно доповідав і я постійно питав з МВС, прокуратури, СБУ. Але чомусь в записах цього не існує.

К.С. – Шістнадцятого числа, коли стало всім відомо, про те що зник Георгій Гонгадзе, тоді три дні після цього напевно Мельниченко прослуховував. повинно бути відомо, як будувався Ваш діалог з Кравченком. Але виникають деякі питання, тому, що за 17-19 число немає плівок, щоб послухати, як це відбувалося. Коли ви спілкувались з Юрієм Федоровичем по цій справі, було відчуття, що він чогось не знав, взагалі, яке враження ваше було?

Л.К. – Кравченко був такою людиною, що завжди знаходилася в однаковому робочому ритмі, доповідь ділова, без зайвих слів, без соплєй, вибачте. Він доповів, що знайшли тіло в Таращі, я ще сказав, що "ти повинен радіти", радіти в лапках треба брати, бо вже є за щось зачепитися в розслідуванні такої справи. Якщо людина пропала, тим більше, якщо журналісти звинувачують владу. Якщо через день по Хрещатику вже ходили в футболках з портретами Гонгадзе, хіба не зрозуміло, що це заздалегідь підготована акція була? Але він не витримав вже потім того тиску шаленого, який був, і в ЗМІ вітчизняних і в зарубіжних ще більше. Бо завдання, по-моєму, було не Гонгадзе знайти, а так зробити, щоб Кучма перестав бути президентом. Іншого не було.

К.С. – А як ви думаєте, кому це вигідно було? Хто за цим стоїть?

Л.К. – Мені важко говорити про такі проблеми в лоб. Я завжди питанням на це питання відповідав – скажіть, а кому це було вигідно? США? Так. Вони вважали, що Кучма – проросійський президент і що треба мати ручного, такого як у нас був. Росії? Також певною мірою вигідно мати слабкого президента України. Але я відкидаю Росію в цьому плані. Хоча там і зараз знайдуться політики, які цього хотіли і на той час. Але в порівнянні з тим, що у нас відбувалось останні п'ять років, у них думка дещо змінилася. Так, як підтримував захід всю цю акцію, зрозуміло, що без них не обійшлось і не обходилося в майбутньому. Але я відкидаю, що це був президент США чи президенти європейських країн – там структур занадто багато. Бо ми ж знаємо, хто Мельниченка вивозив, це структури ЦРУшні, Купчинський зустрічав там, він жив в Празі на квартирі Купчинського, а хто такий Купчинський ми знаємо всі.

Окрім того, я тоді тільки став президентом вдруге. Ну скажіть, навіщо мені лізти в багняку якусь?

К.С. – Чи так дратував вас Гонгадзе, як розповідають?

Л.К. – Та я його не знав, клянусь. Мені нагадали, що перший раз я його бачив на прямому ефірі нашому з Кравчуком. Кажуть, що він якісь там питання не зовсім зручні ставив. Ну й що? Що з того, що незручні питання ставив?

К.С. – Зараз в інтернеті з'явилася стаття, яку приписують йому. Там він говорив про Кравченка, говорив про президента, що треба їх міняти...

Л.К. – Слухайте, я не читав Інтернет на той час, і спитайте Мартиненка, він був мій прес-секретар. Що він приносив – те я і читав, я не міг всю пресу на той час перелопатити. А тим більше в мене ж інтернета не було навіть. Я ним не користувався, в той час його взагалі не було майже ніде. Він тільки почався, так же? Тому я заказував лише статті на економічні теми, ну політичне також, але щоб лізти в "жовту" пресу – ніколи у мене такого бажання не було. Тим більше, я по Рузвельту діяв, якщо б, як він казав, я читав все, що про мене пишуть, то працювати не можна було б. Не можна до цього спускатися.

К.С. – Повертаючись до питання, кому це вигідно. Чи то ті ж самі люди, яким була вигідна смерть Кравченка?

Л.К. – Ну, я можу сьогодні в пам'ять цієї людини сказати, що його не всі ж любили. В нього було більше ворогів, ніж друзів. Він не плазував ні перед ким, він навіть мені був інколи незручним, він мав завжди точку зору свою і відстоював її до кінця. Тим більше вони бачили мої відносини з ним. Оточенню завжди не подобається, коли президент має більше уваги до когось. Тим більш, вони знали, що він завжди у гарячому резерві стоїть.

К.С. – Чи підтримуєте ви стосунки з родинами Кравченка та Гонгадзе? Спілкуєтесь з ними?

Л.К. – З родиною Кравченка я спілкуюсь, дружили ми родинами. Тетяна, дружина його, такий борщ варила с грибами, що ложка стоїть, я такий люблю. Вони чудова пара були, а співали як... Діти в них є, дві доньки, красуні. І зараз теж гарна сім'я. А з Лесею Гонгадзе... ви ж розумієте, якщо б я в той час запропонував їй зустрітися? Ну, непублічні спроби такі дійсно були, я радився з багатьма, чи варто це робити. Але, думаю, що мене б не зрозуміли. Я вдячний цій жінці за те, що рік тому вона сама попросилася на зустріч. Я не афішував це ніде. Але та розмова щира, яка тоді відбулася у нас з нею... Можна зрозуміти цю жінку, яка втратила сина, і вона відкидає думку, що його нема на цьому світі. Питань ще є дуже багато.

Мені огидно, що на цій людині політику робили. Це присвоєння "героїв", пам'ятники поставили... І все це, коли людина ще, як мати сказала, не похована. Я знаю, що люди, які все це робили, думку в голові зовсім іншу мали, не ту, яку декларують.

К.С. – Яка ваша думка з приводу плівок Мельниченка – це правда, міф чи напівправда, яка, як відомо, гірша за брехню?

Л.К. – Я думаю, що це напівправда.

К.С. – Кому вигідно – ті добавляють свої речі?

Л.К. – Так. Я не знаю, думаю, що прокуратура має сказати своє слово. Плівки двічі відправляли в Німеччину на дослідження. Але я знаю, що і тут дуже ретельно вивчали ці записи, накупили купу апаратури. Там багато фальсифікацій – клейка, монтаж і так далі. Так що це дійсно під замовлення робили. Тим більше, сьогодні без запису можна будь-якої людини виступ зробити. Тоді ж продемонстрували в парламенті Мороза. Так Мороза ж ледве кондрашка не схопила. Нажаль.

К.С. – Тільки Мороз почав легалізовувати та оприлюднювати цю напівправду?

Л.К. – Ну розумієте, він же на вибори іде! Для нього було головним добратися до влади.

К.С. – Згадують ще в цій справі прізвище Литвина. Наскільки обґрунтовані ці слова?

Л.К. – Я в це не вірю. Чесно. Я непогано знаю Володимира Михайловича, ставлюсь до нього із повагою, знаю його характер. Але він не здатен замовити вбивство.

К.С. – Генерал Джига каже, що в передсмертній записці Юрія Федоровича ані почерк ані стилістика не можуть бути Кравченка. Що ви скажете на це?

Л.К. – А ви знаєте, що там нема ніякого прізвища?

К.С. – Нема?

Л.К. – Нема. Мені доповідали, що жодного прізвища там немає. Я не знаю, як там щодо експертизи, але прізвища Кучми там нема.

К.С. – Як ви ставитесь до того, що сьогодні, коли вдруге міністром став Луценко, він сказав, що ім'ям Кравченка треба назвати юридичний університет?

Л.К. – Якщо б він в перший раз так сказав, коли прийшов, від чистого серця – тоді я б ще розумів. Особиста заслуга Кравченка в тому, що він покінчив з бандитизмом в країні, з угрупуваннями. Ви подивіться, що зробили послідовники його? Практично нічого.

К.С. – Якщо ви б стали президентом зараз – чи був би Кравченко міністром? Чи зараз його період, його час?

Л.К. – Сто відсотків, без всяких сумнівів. Ви знаєте, я ж його не зняв з роботи. Я у відставку його відправив за його проханням. Він кожного дня або телефонував до мене, або просився на зустріч. "Підпишіть мені заяву про звільнення!". Я казав, що не можу в таких умовах, коли іде особиста критика мене та міністерства. Ви ж розумієте – він не чіплявся за крісло!

К.С. – Як ви вважаєте, чи можна призначати, згідно с європейською, західною практикою міністрів-силовиків з політичного осередку, чи це повинні бути фахівці, які виросли з рядового, як Кравченко був?

Л.К. – В мене ніякого сумніву немає, що ніяких політичних фігур на таких посадах не має бути. Ми ще не Європа. Це однозначно. Тому тільки професіонал повинен стояти на чолі міністерства і ніяких політиків. Бо політики доводять все до ручки. На те ж міністерство транспорту заради прикладу можна подивитись.

К.С. – Зараз можете сказати, кого ви зараз вважаєте достойним кандидатом у міністри внутрішніх справ?

Л.К. – Ні, ну я не можу тут сказати конкретно. Дійсно, серед міліцейських генералів є достойні фігури, ті, які носять погони. Їх треба призначати.

Видео

Полная версия интервью в программе "Країна має знати" 07.03.10 в 20.30

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.