Моральна травматизація як метод ведення війни проти України
Війна московії проти України дедалі очевидніше виходить за межі класичного розуміння збройного конфлікту. Вона потребує іншої оптики – зокрема психологічної, навіть патопсихологічної. Нещодавно в американському журналі Military Psychology вийшла наша спільна з колегами публікація Moral injury among Ukrainian soldiers: Firsthand accounts of psychological struggles in the Russia-Ukraine war, де ми аналізували феномен моральної травми українських військових. Нами описані найвиразніші кейси, які за усіма ознаками є проявами тяжких моральних страждань і потребують значних психотерапевтичних зусиль.
Ми дедалі частіше ставимо собі запитання: з чим саме ми маємо справу, коли говоримо про вбивства та знущання над нашими полоненими і терор мирного населення, який продовжується? Чи є це звичними наслідками військових дій, чи це є свідома тактика ворога?
Моральна травма – не просто посттравматичний стрес. Це глибоке внутрішнє руйнування, яке виникає тоді, коли людина стає свідком або учасником подій, що радикально суперечать її базовим моральним переконанням. Розстріли полонених. Примус до участі у вбивстві. Демонстративне приниження. Публічне знущання. Тут, увага – головне! Це не "побічні ефекти війни" – це інструменти!!!
У своїй практиці військового психолога я проводив сотні декомпресійних дебрифінгів з українськими військовими, десятки з яких були зі звільненими з полону. Те, що спливає у цих розповідях, має системний характер. Особливо травматичними є епізоди демонстративних розстрілів наших полонених. І тут виникає ключове питання: для чого це робиться?
Перша відповідь – інструментальна. Залякування військових та цивільного населення, деморалізація противника є елементами військової доктрини рф. Про це прямо дає настанову російський військовий психолог Олександр Караяні, який публічно наголошує на ролі психологічного тиску та залякування як складової сучасної війни. В логіці ворога демонстративне вбивство військовополонених, щоденні обстріли цивільних кварталів – це сигнал. Це спосіб породити страх, безсилля, моральну дезінтеграцію, спосіб психічно травмувати та деморалізувати супротивника.
Є ще інша відповідь, і вона значно тривожніша. Йдеться не лише про холодний розрахунок. У багатьох свідченнях проступає інший вимір – садистичний. Насолода від приниження. Задоволення від страждання іншого. Потреба не просто перемогти, а зламати, розтоптати, морально знищити.
Ми бачимо, що у світогляді російського диктатора та його подільників війна є не лише інструментом досягнення політичних цілей. Вона для них давно стала самодостатнім процесом. Якщо прийняти цю оптику, то стає зрозуміліше, чому масові страждання цивільного населення, удари по житлових кварталах, катування полонених не є "перегинами на місцях". Вони вписані в логіку системи – росіяни насолоджуються стражданнями українців.
Відтак моральна травма в цій війні використовується як зброя. Це зброя довготривалої дії. Вона спрямована не лише проти конкретного військового чи родини загиблого. Вона спрямована проти нашого суспільства як такого – щоб підірвати довіру, віру у справедливість, у сенс спротиву.
Тому питання завершення війни не можна зводити лише до переговорних форматів чи дипломатичних ініціатив. Якщо для однієї сторони війна є засобом досягнення політичного компромісу, а для іншої – способом реалізації ідеології залякування та насолоди від руйнування, то симетричного "мирного рішення" може не існувати. Будемо відвертими – мирного рішення немає. Домовлятися з психопатичним терористом неможливо!
Ця війна є екзистенційною не лише в геополітичному сенсі. Вона є зіткненням різних моральних всесвітів. Один намагається зберегти життя. Інший демонстративно перетворює смерть і страждання на метод.
І саме тому відповідь України має бути тверезою. Без ілюзій. Без самообману щодо природи противника. Ми повинні усвідомлювати: моральна травма, яку нам нав'язують, – це частина стратегії. А отже, наша сила – у стійкості, у правді про пережите, у фіксації злочинів і в здатності не дозволити злу визначати наші цінності.
Ми воюємо не лише за території. Ми воюємо за збереження морального порядку світу. І світу треба розуміти, що закінчення війни не буде за столом переговорів. Мир прийде лише тоді, коли терористи будуть знищені.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
