Зміїна підступність
3 лютого Міжнародний суд ООН в Гаазі виніс ухвалу з приводу тривалої румунсько-української суперечки щодо делімітації континентального шельфу і виняткової економічної зони, в якій відзначив, що острів Зміїний не може вважатися частиною прибережної лінії України у визначенні так званої серединної лінії при розмежуванні. Незважаючи на очевидні факти (так, при співвідношенні довжини берегової лінії України та Румунії у 2,8 до 1, всупереч здоровому глузду, води економічної зони виявились розподілені у пропорції 2,1 до 1), українські чиновники оптимістично заявили про неабияку перемогу вітчизняної дипломатії. Як аргумент, наводились твердження, начебто Гаазький суд визнав Зміїний саме островом, а не скелею, і, крім того, Румунія відмовилась від претензій на нього. Натомість румунські політики та засоби масової інформації одноголосно висловили задоволення від рішення, яке прийнято на користь саме румунських інтересів, аргументуючи свою позицію конкретними здобутками.
Звичайно, можна було б подякувати Гаазькому судові за чергові географічні відкриття на кшталт того, що сонце сходить на сході, а земля – кругла, але на ситуацію це аж ніяк не впливає. По-перше, Зміїний є саме островом, про що свідчить його рельєф та розміри, а, по-друге, Румунія й не подавала до суду позову про статус Зміїного. Натомість, його українську приналежність Румунія добровільно визнала ще в далекому 1997 році, коли було підписано міждержавну угоду про непорушність теориторіальних меж України та Румунії, а переговори про розмежування кордонів на морському шельфі та визначення економічних зон затягнулись до 2003 року. Тоді Румунія, яка прагнула якомога швидше вступити до НАТО та ЄС, була змушена "крізь зуби" офіційно відмовитися від територіальних суперечок з Україною, утім, зберігаючи простір для маневрування в питанні морського шельфу.
Тим часом, українська влада, поширюючи казки про будівництво на острові Зміїному то вітроелектростанції, то готелю для туристів, тишком-нишком фактично демілітаризувала острів, який, через своє стратегічне розташування, давав можливість Україні повністю контролювати всю спірну акваторію. Підсилений технікою та озброєнням, український гарнізон острова міг стати фактором, який би зводив нанівець усю військову потугу Румунії на морі. Проте, києво-печерськими пацифістами було ліквідовано пост ППО, який відстежував ситуацію в повітряному та морському просторі ще з часів СРСР під приводом "економії". Під тиском Румунії, Україна толерантно відмовилася розміщувати на Зміїному "наступальне озброєння", хоча два-три пускові ракетні комплекси на острові дозволяли перетворити агресивні плани румунів у нездійсненні мрії. Зрештою, єдиним ресурсом оборони острова від висадки румунського десанту, яка впродовж 1990-х років була цілком ймовірною, залишилася українська прикордонна застава.
Набравшись сміливості та відчуваючи за собою підтримку нового "даху" у вигляді НАТО, у 2004 році Румунія подала позов проти України до Міжнародного суду ООН в Гаазі, посилаючись на безрезультатність переговорів з Україною. Наслідком судової тяганини і стало нещодавнє рішення Гаазьких "миротворців". Дехто в Україні, як уже заначалося, поспішив оголосити це паскудство визначним успіхом.
Насправді ж, за існуючої лінії розмежування до Румунії відійшло кілька вельми перспективних шельфових ділянок, на одній з яких, свого часу, Україна разом із компанією ЛУКОЙЛ мала намір пробурити розвідувальну свердловину, аби нарешті практично перейти до освоєння нафтогазових покладів. Тоді під дипломатичним тиском Румунії через "небажання ескалації конфлікту" (насправді ж – через елементарний брак рішучості), проект довелося згорнути. За приблизними оцінками експертів, у прибережній зоні, за яку вели суперечку Україна та Румунія, поки що йдеться про поклади нафти вагою щонайменше у 12 млн. тонн та природного газу об'ємом близько 70 млрд. кубометрів. До речі, за умов нормально організованого видобутку, ціна цього газу для України не повинна перевищувати 10 доларів за 1000 кубометрів. На фоні провальних газових дебатів з Кремлем, цією перспективою аж ніяк не можна нехтувати.
На жаль, слова "перспектива" у словниковому запасі українських бюрократів немає. А подумати є над чим. Гонитва розвинутих держав Європи за енергоносіями через декілька років може призвести до зростання прискіпливої уваги до багатств чорноморського шельфу з боку не лише Румунії. Якщо сьогодні, у гіпотетичному конфлікті навколо газових покладів, ослабленим багаторічними дбайливими "реформуваннями" українській армії і флоту можуть протистояти бутафорські румунські сили, то років через 10 до острова Зміїного може причалити ціла армада, спраглих дешевого палива "миротворців". І протиставити їм буде абсолютно нічого.
Можна, звичайно, наразі втішатися думкою про те, що у румунському секторі прибережного шельфу глибини значно більші за українські, тож захланним сусідам доведеться добряче помарудитись, перед тим, як розпочати видобуток енергоносіїв. Але це – не більше, як прояви жлобської хутірської ментальності та прагнення применшити чужі статки, у дусі варацій на тему сакраментального побажання "аби в сусіда корова здохла". Час нарешті взятися за голову та почати ефективно використовувати ті ресурси, які є у нашому розпорядженні. Врешті-решт, просто ганебно, що із усього українського чорноморського шельфу на сьогодні розвідано аж... 4% перспективних геологічних позицій. По суті, переважно йдеться взагалі про дані сейсмічної розвідки радянського періоду, а за часи незалежності, незважаючи на щорічні шаманські камлання про "пріоритетність видобування нафти і газу на шельфі Чорного моря", не зроблено фактично нічого, окрім гучних декларацій.
Для України настає момент істини. Час подумати про майбутнє, адже після гаазького "компромісу" в різних колах починають нав'язливо циркулювати тези про можливість, наприклад, відторгнення від України в близькому часі Буковини. Збереження територіальної цілісності держави та елементарне почуття гідності вимагають жорсткої і послідовної реакції на останні події.
У світовій практиці існують яскраві прецеденти, які підтверджують, що за наявності твердої політичної волі та холоднокровного державного керівництва, країни готові відстоювати національні інтереси, здатні ігнорувати рішення Міжнародного Суду ООН, кон'юнктурно прийняті на користь великих держав. Свого часу маленька Ісландія, захищаючи свої риболовецькі угіддя, не побоялася оголосити вердикт Міжнародного суду ООН нікчемним папірцем, а проти потужного британського флоту виставити, нашвидкуруч озброєні, рибальські кораблі з екіпажами добровольців.
Поза сумнівом, для України настав слушний час змусити світ поважати нас. Швидка і ефектна реакція на порушення територіальних інтересів, при загрозі висунення сусідами нових і нових претензій до України по всій довжині державних кордонів, ще може змусити наших недругів замислитися. Слід якнайшвидше чітко задекларувати відмову виконувати рішення Гаазького суду, ремілітаризувати острів Зміїний та ввести у морські води, які складають українську економічну зону, кораблі ВМС України та прикрити їх повітряними силами. У разі ігнорування міжнародним співтовариством природніх прав України, оголосити про відновлення ядерного статусу для гарантування власної безпеки та територіальної цілісності нашої держави.
У сучасному світі, який змінюється на очах, під впливом краху вчорашніх непорушних твердинь, рахуватимуться лише із сильними гравцями. Україні ще не пізно знову стати сильною. Все ще не пізно.
Офіційна позиція ВО"Свобода" викладена тут:
www.vosvoboda.info/ukr_txt006092
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
