Польща після виборів: перезавантаження...
Урочиста інавгурація президента Польщі Коморовського пройшла сьогодні на фоні скандальних спроб нової польської влади перешкодити утвердженню в народній пам'яті своєрідного культу трагічно загиблого Леха Качинського. Вуличні зіткнення в центрі Варшави, що стали реакцією громадськості на спроби демонтувати пам'ятний хрест покійному президентові, є свідченням глибокого розколу в польському суспільстві, де, на боці неоліберального прем'єра Туска, проти консерваторів гуртуються призабуті польські ліві.
Дострокові вибори президента сусідньої Польщі, що відбулися 4 липня, можна вважати символічною крапкою в перезавантаженні політичної системи сусідньої держави, стосунки з якою є стратегічними для України. На жаль, відсутність в інформаційному просторі України серйозної школи міжнародної та геополітичної аналітики не дозволяє нашому суспільству оцінити масштаби та зміст процесів, що відбуваються в житті наших сусідів.
Відверто кажучи, після трагічної загибелі у катинській авіакатастрофі двох серйозних претендентів на найвищу посаду (Лех Качинський та Єжи Шмайдзінський), ці вибори були позбавлені глибокої інтриги. Єдине, чим здивували результати – то це тим, наскільки непопулярний і малоперспективний ще кілька місяців тому Ярослав Качинський зумів скоротити розрив із переможцем перегонів. Млява та невиразна кампанія Коморовського дозволила Качинському покращити свій катастрофічний рейтинг, скоротивши відставання до мінімально можливого в цій історичній та політичній ситуації. Власне, кампанія віддзеркалювала характерні риси особистості новообраного президента, позбавленого харизми, бійцівських якостей, ораторського таланту, організаційних здібностей. Неважко зробити висновок, що саме така кандидатура влаштовувала фактичного лідера польського політичного життя – чинного прем'єр-міністра, ліберала Дональда Туска, який свого часу, у 2005 році програв президентські вибори націонал-консерватору Леху Качинському. Спираючись на більшість в парламенті та посаду глави уряду, Туск має намір самостійно керувати державою, використовуючи неамбіційного Коморовського як весільного генерала.
В Польщі посада президента дозволяє ефективно впливати на внутрішню політику практично лише через право законотворчої ініціативи та інститут президентського вето, яким часто та охоче користувався покійний Лех Качинський, аби блокувати рішення уряду свого запеклого супротивника Туска. Поза цим, президентові припадають переважно представницькі функції на зовнішньополітичній арені та церемоніальні обов'язки. Зовнішньополітичний курс як такий визначається урядом держави, відтак жодних серйозних ініціатив президент Польщі самостійно генерувати чи, тим більше, втілити у цій царині неспроможний. При цьому не слід забувати, що Дональд Туск – активний прихильник власноруч розробленої конституційної реформи, зміст якої зводиться до ліквідації президентського вето, скорочення кількості депутатів сейму та сенату, скасування депутатської недоторканості у більшості випадків, розширення зовнішньополітичних повноважень прем'єра та багато інших приємних для чинної польської виконавчої влади речей. Востаннє Туск оприлюднював свої ініціативи у лютому 2010 року, коли міг спрогнозувати результат президентських виборів, причому навіть за умови виграшу свого партійного побратима не надто дбав про його майбутні повноваження.
Відтепер вся повнота влади в Польщі до чергових парламентських виборів належить одній політичній силі – партії президента та прем'єра "Громадянська платформа", що сповідує ліберальну ідеологію з окремим елементами консерватизму. Парадоксальним чином, отримавши необмежену владу, "Громадянська платформа" та її лідер Дональд Туск навряд чи аж так активно реалізовуватимуть свої розрекламовані соціальні та економічні реформи. Окрім зростаючого дефіциту державного бюджету завадити цьому можуть нескладні міркування про політичну доцільність різких реформ. Адже цього року в регіонах Польщі заплановано проведення виборів до місцевих органів влади, а вже восени наступного 2011 країну очікують парламентські вибори, на яких голосуватимуть виборці, які навряд чи будуть у захваті від обіцяного Туском підвищення пенсійного віку, зростання податків, скорочення соціального забезпечення тощо.
Результатами виборів будуть однаково задоволені у Брюсселі, Берліні та Москві. Міжнародна фінансова олігархія, що пильно стежить, аби убезпечити Центральну та Східну Європу від "правого ренесансу" та перемоги національно-орієнтованих сил, може зарахувати собі в актив перемогу Коморовського. Адже Качинський, як і його брат, різко критикував космополітичний проект ЄС, негативно ставився до російсько-німецького зближення, натякаючи на корупційну основу такого альянсу та його очевидну спрямованість на перерозподіл сфер впливу коштом країн, що стали буферною зоною між ФРН та РФ. Качинський загалом був доволі незручною фігурою для європейських еліт, різко висловлюючись не лише проти розширення повноважень не підконтрольної громадянам брюссельської бюрократії, а й проти так званих "європейських цінностей" у вигляді легалізації одностатевих шлюбів та абортів. Натомість тандем Туск – Коморовський органічно вписується в ідеально-типологічну схему євросоюзівських політичних стандартів: поєднання ефектної реформістської демагогії з крайнім ринковим фундаменталізмом, представлене гламурними політиканами або сірими дрімучими бюрократами.
А Київ – вкотре поза грою...
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
