Кишенькова Конституція?
Сталося! 1 жовтня Конституційний суд України визнав неконституційною і скасував "Конституційну реформу" 2004 року. Це означає, що під кримінальну відповідальність, яка передбачає позбавлення волі терміном від 5 до 10 років, підпадають тодішній спікер Володимир Литвин, члени тодішньої погоджувальної ради депутатських фракцій у ВРУ – загалом всі ті 402 народні депутати, які проголосували за "реформу" і таким чином завдали невиправної шкоди державі. Всеукраїнське об'єднання "Свобода" звертається до Генеральної прокуратури з вимогою відкрити кримінальну справу за фактом ухвалення змін до Конституції з грубим порушенням спеціальної процедури задля узурпації державної влади.
Аби зрозуміти, що відбулося і які наслідки це може мати для України, пригадаймо, як усе починалося. Практично одразу після інавгурації Янукович і Ко, не гаючи ані хвилини, розгортають масштабну кампанію зі здобування для новоспеченого президента нових політичних можливостей. Тих можливостей, які таїть у собі скасування "Конституційної реформи". Уже навесні регіонали починають нахвалятися, що збирають підписи депутатів, які вимагатимуть у Конституційного суду визнати неконституційним закон 2222-IV. Себто, той самий закон, яким в Україні здійснено шулерську комбінацію під гучною назвою "Конституційна реформа".
Ініційований Януковичем "каток" запускають 15 липня цього року – 252 народні обранці звертаються до КС із запитом, а чи конституційними були зміни, ухвалені Верховною Радою у грудні 2004 року? Очільник міністерства юстиції Олександр Лавринович попередньо підживлює задум регіоналів "юридичним міндобривом". Вочевидь, аби налаштувати Конституційний Суд на майбутній "правильний" висновок, Лавринович повідомляє, що 2004 року конституційний закон ухвалили з порушенням процедури, а це і є підстава визнати його неконституційним.
Яку мету ставить перед собою Партія регіонів, скасовуючи Конституційну реформу і, таким чином, наділяючи Януковича необмеженими повноваженнями Кучми? Найголовніший задум – остаточно узурпувати владу, себто сконцентрувати у своїх руках усі її повноваження. А також – встановити в Україні кримінальну диктатуру, здобути можливість і надалі безперешкодно грабувати український народ, уподібнити політичний режим в Україні до політрежимів Росії та Білорусі та створити союзну державу – новий СССР.
Тепер повернімося у недалеке минуле – аби з'ясувати, як саме і для чого 2004 року проводили "Конституційну реформу". Отже, "Конституційна реформа" з'явилася на світ у результаті змови Віктора Медведчука та Олександра Мороза, які діяли з благословення Кучми та задля збереження олігархічної влади, що невідступно вислизала з рук. Вигадав ідею кремлівський зв'язковий, тодішній глава президентської адміністрації Медведчук, а втілював – запеклий інтриган, лідер СПУ Олександр Мороз, який мав статус "опозиціонера", але наважився на змову з режимом.
Започатковуючи інтригу під назвою "Конституційна реформа", Кучма і його середовище якнайменше переймалися долею держави. Їх цікавило не поліпшення Конституції, а те, яке місце вони завтра посядуть в "Україні без Кучми". Тому "реформатори" поставили перед собою завдання будь-що відібрати від правонаступника – себто наступного президента (ким би він не був) ті необмежені владні повноваження, якими користувався Кучма.
На 26 грудня 2004 року було призначено так званий третій тур президентських виборів, а 8 грудня у Раді відбувається голосування. Кандидат у президенти Віктор Ющенко хоча й не голосує за "Конституційну реформу", а все ж відкрито підтримує її. Зазначаючи, зокрема, що ухвалена 8 грудня реформа означає "майже перемогу, яка наближує до перемоги на президентських виборах".
Така позиція Ющенка, що є результатом його змови з Кучмою, стає найпершим розчаруванням помаранчевої революції, яка тоді ще навіть і не дійшла до завершення. Адже "Конституційна реформа" і підкилимні домовленості, які обертаються довкола неї, – суперечать гаслам, проголошеним на революційному Майдані. З цього моменту можна говорити про помаранчеву технологію захоплення влади та латентний компроміс біло-синьої і помаранчевої лжееліт.
Під час голосування 8 грудня 2004 року я, як позафракційний народний депутат, голосував проти отого так званого "пакету законів", який запустив механізм "Конституційної реформи" – обернув президентсько-парламентську республіку на парламентсько-президентську, забравши перемогу в Майдану. Але проголосували 402 народні депутати – в результаті домовленостей дружно натиснули кнопки "Наша Україна" та Партія регіонів.
Опісля "Наша Україна" розгортає проти мене масштабне цькування: нашоукраїнці не обмежуються поливанням брудом у ЗМІ, а навіть приходять на наші акції з листівками "Тягнибок – зрадник". Сьогодні, коли минуло 6 років, і час усе розставив на свої місця, стало очевидним те, хто ж насправді був зрадником. Позиція "Свободи" завжди була чесною та послідовною до кінця.
Але повернімося до "Конституційної інтриги". Приблизно через місяць після голосування народні депутати роблять першу спробу звернутися до Конституційного Суду з вимогою роз'яснити, а чи відповідає так званий закон "чотири двійки" положенням Конституції України. Я був одним з тих 50 з лишком народних депутатів, які поставили підпис під конституційним поданням про скасування "Конституційної реформи". Проте, воно не дійшло до адресата, оскільки осіло в нетрях сейфів Олександра Турчинова. І сталося те аж ніяк не через забудькуватість б'ютівського очільника.
Безслідне зникнення депутатського подання до КС також була результатом домовленостей, але тепер уже СДПУ (о) та БЮТу. За твердженням одного з керівників СДПУ (о) Леоніда Кравчука, В.Медведчук почав активно консультувати пані Тимошенко, а згодом довкола лідерки БЮТу з'явилася ціла низка колишніх есдеків, скажімо один зі заступників Медведчука О.Іщенко, Б.Губський, той же Л. Кравчук та інші.
Лише через три роки – у лютому 2008 року – 102 народні депутати знову звертаються до Конституційного суду з вимогою дати роз'яснення – то чи відповідає таки "Конституційна реформа" Конституції України? Проте Конституційний суд навіть не відкриває провадження.
Але цього разу ситуація зі зверненням до Конституційного суду та процедурою розгляду виглядала геть інакше. Ніякого загаяння чи, борони Боже, перешкод. Оновлений новими надійними суддями, Конституційний Суд під патронатом регіоналів працював над висновком стосовно закону "чотири двійки" не покладаючи рук – швидко та оперативно.
І це – яскраве свідчення того, що правлячі політичні сили в Україні ухвалюють і змінюють закони з огляду аж ніяк не на інтереси українського народу чи української держави – вони ухвалюють та змінюють закони винятково під ті посади, які обіймають. Тобто з корисливих мотивів. Коли мають посаду президента – відстоюють президентську республіку. Коли мають більшість у парламенті – ратують за парламентську республіку. Коли мають опозицію – то борються за закон про опозицію. Коли опиняються при владі – грубо порушують права опозиції.
Як, згідно з процедурою, 2004 року мали ухвалювати закон про запровадження Конституційної реформи. У статті 155 Конституції України сказано, що "Законопроект, попередньо схвалений більшістю від Конституційного складу Верховної ради (більше 300 голосів), вважається ухваленим, якщо на наступній черговій сесії ВР за нього проголосували не менше як дві третини від конституційного складу Верховної Ради".
Тобто мало бути дві сесії, перерва між першим та другим обговоренням законопроекту. Всього цього, безумовно, не було, що свідчить про порушення процедури. Друге. Конституція передбачає: усякий проект, що вноситиме зміни до Основного Закону, повинен мати відповідні висновки Конституційного суду. Але закон "2222" до Конституційного суду задля отримання висновків узагалі не подавали...
Ще тоді, 2004 року, я розумів, що готується шулерська комбінація, закладається міна сповільненої дії під Конституцію, аби потім, коли це буде вигідно, – підірвати її.
Суспільство має знати, що навіть визнання закону "чотири двійки" неконституційним ще не означає автоматичного повернення до Конституції України у редакції 1996 року. Насправді повернення назад у вигаданому регіоналами варіанті – неможливе. Зміни, запроваджені законом "2222", стали невід'ємною частиною Конституції, фактично її тілом.
Тож тепер, якщо хтось хоче повернути Конституцію 1996 року, він має пройти цілу надскладну конституційну процедуру внесення змін до чинної Конституції, щоб отримати Основний закон у редакції 1996 року. Так, зваривши "накруто" яйце, – вже не можна почати усе спочатку – повернути його до "сирого" вигляду. А треба, якщо хочеться сирого – купити нове яйце. Так батьки, які мають дітей і надумали розлучитися, – не можуть повернутися до цнотливого стану, а все одно залишаться батьками.
Важливо пам'ятати – Конституційний суд не наділений правом скасовувати закон – він може лише надати висновок про відповідність чи невідповідність цього закону Конституції України.
Останнім часом мене запитують, що от "Свобода" виступає за президентську республіку, а коли Янукович "вибиває" для себе необмежені повноваження, повертаючись до кучмівської Конституції, то тоді ми – проти. Так. Ми справді виступаємо за президентську республіку – за сильне президентське правління. Але запровадження президентської республіки у нашому розумінні не передбачає необмежені повноваження для президента, ми проти узурпації влади, яку тепер здійснює режим Януковича.
Крім того, у нашому проекті Конституції передбачено цілий комплекс заходів для контролю громади за владою, зокрема реформування судової системи, яка передбачає обрання суддів, запровадження прозорої процедури відкликання депутатів, суддів і чиновників, персональну відповідальність представників влади за свої дії, зокрема зі свого власного гаманця.
Разом з рішенням Конституційного суду має настати юридична відповідальність за сплановану і втілену аферу. Має настати конституційна відповідальність для органів влади (негайні вибори Президента і Верховної Ради, які обрані неконституційним способом) та кримінальна відповідальність для узурпаторів влади.
І тому "Свобода" подає до Генпрокуратури, яка зобов'язана відкрити кримінальну справу за фактом ухвалення змін до Основного закону, із грубим порушенням спеціальної процедури, передбаченої Розділом ХІІІ "Внесення змін до Конституції України" Конституції України.
Відповідальність мають понести 402 народні депутати України IV скликання, зокрема, й тодішній Голова ВР Володимир Литвин та багато з тих, хто був ініціатором згаданого конституційного подання, – всі, хто тоді голосували за зміни до Конституції. Фактично, цим голосуванням вони порушили статтю 109 Кримінального Кодексу України, яка передбачає відповідальність за дії, вчинені групою осіб за попередньою змовою з метою захоплення влади. Санкція, визначена ст. 109 Кримінального Кодексу України (розділ І "Злочини проти основ національної безпеки України" Особливої частини ККУ), передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років.
Окремої оцінки потребують дії теперішньої влади. Адже, це теж не повернення в законне русло, це – узаконення узурпації, але вже на свою користь. Рішення "тушкованого" Конституційного Суду очевидне – дати можливість теперішньому українофобському режимові остаточно узурпувати владу з метою закріплення в Україні кремлівської моделі управління та тотального грабунку української нації. Шлях до цього їм проклали 402 народні депутати, які голосували за зміни до Конституції 8 грудня 2004 року та очільники політичних сил, до яких входять або входили зазначені особи.
Остаточно підірвано легітимність української влади, внаслідок чого Кремль стане єдиним прихистком для українофобського режиму Януковича.
Відповідальність, зокрема, кримінальну, за конституційний хаос правлячий режим нестиме перед українською нацією.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
