Тепер вибіркова "люстрація"?

Як бачимо, режим Януковича вже "відзначився" в новітній історії таким витвором, як вибіркове "правосуддя" над політичними опонентами. Наслідки цього "покращення", імовірно, розгрібатиме не одне покоління. Бо хіба не це вибіркове "правосуддя" нерушимою колодою загатило Україні шлях до європейського дому? Тепер на наших очах вилуплюється свіжий феномен доби – така ж вибіркова "люстрація". І знову ж таки – як інструмент розправи над політичними противниками – вишукувати бодай якусь тріску в оці опонента, аби від власних колод увагу людей відволікати...

Для розшуку цих трісок і всі архіви враз відкриють, і свідчення необхідні "організують". Ірини Фаріон, кажете, біографію кров з носа дослідити необхідно? Аякже. Це ж, певно, такі, як вона – причина всіх наших бід!

Може, це Фаріон пліч-о-пліч з усією комуно-комсомольською номенклатурою чверть століття країну розграбовувала? Це вона заводи-шахти-пароходи "прихватизовувала" і приватні банки на крадені комсомольські гроші фундувала? А може, вона, як ті "червоні директори", аби первинний капітал нагромадити, цехи на брухт пиляла, людям зарплати шинами видавала, інженерів із "кравчучками" по світу пускала?... Ні.

Чи може, Фаріон, укупі з чиновництвом ще брежнєвського гарту, грибом приростала до крісел Кабміну чи бодай задрипаної районної адміністрації? Це вона там корупцію на промислові рейки ставила і державні бюджети пиляла? А може, вона має щось спільне з тими совками-держимордами, що чиновницько-ментівську сваволю в країні розплодили?... Знову ні?

Може, вона разом із мережею агентури КГБ державні інтереси України коли-небудь здавала? Або труп СССР палко реанімувала – ювілеї комсомолу на державному рівні готувала, червоні прапори легалізувала, пам'ятники організаторам Голодомору дбайливо охороняла? А може, Фаріон, прости Господи, "русскій мір" насаджувала – нашу мову, історію паплюжила, інформаційний простір русифікувала, українське кіно чи книговидання нищила?... Ні – якраз навпаки!

Так отож. Ясно як день: уся ця щуряча метушня по архівах – ретельно спланована кампанія політичного гоніння, яка з поняттям "люстрація" має стільки ж спільного, як Микола Азаров з Іриною Фаріон. На ділі це – спроба влаштувати публічне судилище над, без сумніву, однією із найяскравіших і найпотужніших особистостей сучасної української політики.

Сакраментальне запитання: "А судді хто!?". О, тут славна "надзвичайна трійка" зібралася – Шарій, Чалєнко, Шеляженко. "Мисливці за "комуністичним минулим" Ірини Фаріон", як вони самі один одного величають. Ось вони, ці "три богатирі", які вже більше року хвацько гарцюють інформаційним полем, "полюючи" на кляту опозиціонерку:

Симпатяги, чи не так? Істинні "герої нашого часу".

Перший – українофоб. Утік з України, боячись відповідальності за стрільбу беззахисному чоловіку в спину. Брехав при цьому, що оборонявся від нападу. Вигадав жалісну легенду, що міліція переслідує його як журналіста начебто "за інакомисліє". Відтак оголосив себе "політичним біженцем". І з екзилу натхненно "мочить"... ні, не режим, який його "переслідує", а опозицію.

Другий – окремих рекомендацій не потребує. Усім і так ясно, хто це.

Третій – гм... індивід, здавалось би, нешкідливий. Такий собі "Хранитель Віри – засновник і керівник Релігійної громади адептів Віри у Найвищу Цінність Людини" (щоправда, громада складається з нього самого...). "Проповідник віртуального Храму Божественного Одкровення" (проповідує, треба думати, теж самому собі?), видає собі маловідому газетку "Правдошукач" (друкує її вдома на принтері та й розсилає передплатникам поштою)...

Достойна "люстраційна комісія" зійшлася, чи не так? При чому – для одного, окремо взятого народного обранця. Але дивує інше. Те, як деякі пристойні, здавалося б, люди цій самозваній "надзвичайній трійці" радісно аплодують і улюлюкають – по блогах і фейсбуках. З ентузіазмом зустрічають, так би мовити, "трудящі маси" таку вибіркову "люстрацію".

Важко осмислити – наскільки це явище небезпечне? Ні, не для Ірини Фаріон. І навіть не для "Свободи". Бо "полювання" на Фаріон – тільки пробний камінь. Коли публіка щасливо це ковтне, оттоді й почнеться справжнє "торжество люстрації". Можна собі уявити, які натовпи "правдошукачів" ближче до 2015 року кинуться в архіви "люструвати" політиків. І це прекрасно! Але є одне але. Боюсь, у відомстві Ольги Гінзбург ніхто "не знайде" ні реальних списків агентів КГБ, ні тих діячів, які дійсно брали участь у репресіях, бо, як зазначила Ольга Гінзбург, "це може нашкодити їхнім нащадкам", ані взагалі будь-яких документів, що стосуються злочинів комуністичного режиму. "Не виявлять" там, ясна річ, і особових справ Януковича та членів його "сім'ї"... А якщо хтось і виявить випадково – йому швидко голівоньку скрутять. Зате на неугодних панівному режимові нариють усе – і те, що було коли-небудь чорного за нігтем, і те, чого не було, але дуже треба... Отож, маховик вибіркової "люстрації" – ще один механізм розправи над опонентами режиму – вже запущено.

До речі, а слабо цій персональній "люстраційній комісії ім. Ірини Фаріон" дослідити подробиці біографій не опозиціонерки, а нинішньої влади? Для початку, скажімо, членів нинішнього "уряду покращення"? Провести журналістське розслідування, покопатися в архівах, опитати свідків (тих, що поки живі)... Боязко якось? Чи хазяїн не велить?

Між тим, застосування такої псевдолюстрації в якості брудної політтехнології давно можна було б уникнути. Якби 1991-го чи 2005-го законно провели істинну люстрацію – як у Німеччині, Чехії чи колишніх балтійських республіках СССР. Саме тому 2005-го я й подав проект закону України "Про люстрацію". Бо "...Колишня діяльність цих осіб (які підлягають люстрації – авт.) перетворилася на компрометуючі їх матеріали та стала засобом контролю і тиску з боку зазначених спецслужб" – підкреслено у його преамбулі. Отоді би й спокус "наліво" застосувати "люстрацію" як нагайку для окремо вибраних неугодних не виникало би! Люстрація однаково справедливо торкнулась би лише тих, хто справді на неї заслужив. Натомість, усі решта громадяни почувалися би значно безпечніше, ніж тепер. Бо закон мусить бути для всіх один. Тим більше – закон "Про люстрацію".

Ми не збираємось допитувати Фаріон

Одразу скажу: я не питав Ірину, коли особисто приймав її у "Свободу", чи вступала вона коли-небудь у КПСС. І зараз, через десятиліття спільної боротьби, на догоду новоспеченим "люстраторам" тим більше допитувати не збираюся. Пояснюю чому.

Бо не Ірина Фаріон прийшла до "Свободи". Це "Свобода" тоді прийшла до неї, за принципом: "Про справу говори не з тим, з ким можна, а – з ким треба" – шоста точка Декалогу українського націоналіста. Тим більше, що вступила вона до Всеукраїнського об'єднання "Свобода" далеко не тоді, коли це обіцяло хоч якісь вигоди – ще 2004-го року. Якраз перед тим, проти неї відкрили кримінальну справу за поширення мовних плакатів "Не знаєш? Не розумієш? Не шануєш?...".

Ірина Фаріон двічі тільки завдяки підтримці громадськості виграє вибори до Львівської обласної ради. 2006 року – за партійним списком, а 2010-го – як мажоритарний кандидат, при чому її виборчий округ становить половину Львова. Тоді у цьому окрузі висувається понад 20 кандидатів, серед них колишній мер Львова і секретар міської ради. Ірина Фаріон перемагає, здобувши найвищий результат підтримки серед усіх мажоритарників Львівщини – 33%.

Вже 2012 на виборах до Верховної Ради у 116-му окрузі міста Львова Ірина Фаріон здобуває перемогу майже 70 %. Це абсолютний рекорд підтримки виборців серед усіх опозиційних кандидатів по всій Україні.

Нині активно поширює націоналістичну ідеологію, презентуючи свої наукові доробки, зокрема монографію "Мовна норма: знищення, пошук, віднова".

Ірина Фаріон – авторка десятилітнього проекту мовно-політичного плаката "Мова – твого життя основа", результатом якого є видання трьох добірок студентських мовних плакатів, які поширено по всій країні.

Ірина Фаріон – авторка багаторічного проекту "Говорімо правильно і красиво" (утвердження культури мовлення у громадських місцях).

Ірина Фаріон – авторка інтелектуально-мистецького проекту "Від книги – до мети", у якому беруть участь близько 20 знакових особистостей українського інтелектуально-культурного простору.

Ірина Фаріон – засновниця трьох учнівських і студентських премій за знання української мови та націоналістичну діяльність: премії імені Олени Пчілки (нагороджують переможців конкурсу знавців української мови імені П.Яцика), премії імені Мелетія Смотрицького (нагороджують студентів Національного університету "Острозька академія"), премії імені Степана Бандери (нагороджують студентів Національного університету "Львівська політехніка").

Ірина Фаріон – авторка "Відозви до освітян, батьків, школярів та студентів", що покликана протистояти українофобській політиці Міністерства освіти.

Ірина Фаріон – пропагандистка української націоналістичної ідеї по всій Україні. Упродовж 2013 року організовує велелюдні зустрічі з українцями в 26 містах, більшість із яких – на сході та півдні України – відбуваються у супроводі нападів "тітушків". Усі провокації нейтралізують і зустрічі Ірини Фаріон проходять успішно, зокрема, в таких містах:http://farion.info/news/events/00008219/; http://farion.info/news/events/00001743/; http://farion.info/news/events/00001698/; http://farion.info/news/events/00001186/; http://farion.info/news/events/00001174/; http://farion.info/news/events/00001128/; http://farion.info/news/events/00001124/; http://farion.info/news/events/00001119/

Ірина Фаріон – авторка 15 законопроектів з мовної, освітньої, книговидавничої та державотворчої проблематики.

Ірина Фаріон – лавреат премій імені Олекси Гірника (за захист та утвердження державної мови), Бориса Грінченка (за активну громадську та просвітницьку роботу), Дмитра Нитченка (за популяризацію української книжки).

Ірина Фаріон, власне, одна з тих, хто витворив "Свободу" такою, як вона є. Смію стверджувати, що без неї, як і без покійного Юрія Іллєнка, перша в історії України парламентська націоналістична фракція навряд чи відбулася б. Саме тому свободофоби й вибрали її ключовою ціллю для своїх атак.

Сподіваюся, що навіть у цих вищезазначених фактах мудрі, освічені і небайдужі до України люди знайдуть для себе відповіді на запитання, хто така Ірина Фаріон і яка її роль у партії "Свобода" зокрема та в українському державотворенні загалом.

Що таке люстрація? Лікнеп

Кожна людина, яка себе поважає, перед тим, як висловити свої думки щодо певного питання, має як мінімум вивчити "матеріальну частину".

В Україні про люстрацію починають говорити ще в кінці 80-х, проте через "компроміс" між комуністами і націонал-демократами, які перебувають при владі, люстрацію не проводять. Унаслідок цього перша національно-визвольна революція кінця 80-х – початку 90-х залишається незавершеною.

Згодом, починаючи з середини 90-х, практично усі, хто був при владі (незалежно від партійних кольорів), заявляють, мовляв, люстрацію проводити вже пізно, треба було це робити на початку Незалежності. У підсумку всі постсовєцькі держави, які проводять люстрацію, швидко випереджають Україну за рівнем життя і, порівняно з нашою країною, мають значно нижчий рівень корупції.

Удруге питання проведення люстрації постає після Помаранчевої революції. Як народний депутат України, 2 березня 2005 року я реєструю у Верховній Раді розроблений Всеукраїнським об'єднанням "Свобода" проект закону N7028-2 "Про люстрацію", але й тоді всі можновладці – і переможці, і переможені, і "помаранчеві", і "біло-блакитні" -співають в один голос, що "люстрацію проводити пізно". Очевидно, що якби тоді "помаранчеві" ухвалили закон "Про люстрацію" – сьогодні Україна була би зовсім іншою.

Отже, відповідно до проекту закону, люстрація - визначений Законом порядок очищення органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій від ідеологів та реалізаторів московської колонізаційної політики шляхом тимчасової заборони (на 5 років) обіймати посади в зазначених інституціях для громадян України, які працювали на керівних посадах у Комуністичній партії Совєцького Союзу, КГБ СССР, або свідомо (в т. ч. таємно) співпрацювали з органами державної безпеки СССР, або брали участь у переслідуваннях громадян СССР.

Під тимчасову заборону обіймати посади в об'єктах люстрації підпадають особи, які до 01.01.1992 року працювали на керівних посадах у Комуністичній партії Совєцького Союзу, КГБ СССР, або свідомо (в т. ч. таємно) співпрацювали з органами державної безпеки СССР, або брали участь у переслідуваннях громадян СССР, зокрема:

працювали на керівних посадах Комуністичної партії Совєцького Союзу від рівня районного комітету і вище, членом бюро (президії) цих комітетів, членом ЦК КПСС;

працювали на посаді секретаря партійного комітету КПСС на підприємстві, установі, в організації;

працювали на керівних посадах в КГБ СССР або в штаті П'ятого управління КГБ СССР;

працювали на посаді начальника політичного відділу (управління) в Совєцькій Армії, МВД СССР;

виконували функції резидента, агента, утримувача конспіративної квартири, інформатора або позаштатного співробітника КГБ СССР;

брали участь у переслідуваннях громадян СССР з мотивів політичного, соціального, класового, національного і релігійного характеру.

Ба більше, у чинній редакції "Програми захисту українців", що є базовим документом ВО "Свобода", у розділі І "Влада і суспільство. Докорінне очищення та справедливий лад" чорним по білому зазначено, що необхідно провести люстрацію влади, усунути від влади агентуру КГБ та держслужбовців, які працювали на керівних посадах в КПСС; оприлюднити списки агентів КГБ СССР, які перебували або перебувають на державній службі в Україні та інших суспільно значущих посадах; призначати на звільнені після люстрації вакансії молодих фахівців, випускників українських вишів, відібраних за принципами патріотизму і професіоналізму та, після підвищення кваліфікації, на спеціальних державних управлінських курсах.

Оце і є люстрація. Як то кажуть, "у своїй суті і у своєму змісті". Не більше і не менше. І велосипеда ми тут не винаходимо. У європейській практиці – абсолютно те саме. В країнах, які успішно провели люстрацію і завдяки цьому випередили Україну на десятки років у розвитку, очищення влади відбулося за аналогічними критеріями.

Але при чому тут Ірина Фаріон? Даю руку на відруб, що вона під жоден із цих критеріїв не підпадає. У противному випадку – це було б відомо й без будь-яких паперів з архіву. Бо хто у Львові належав до високопоставленої комуно-комсомольської номенклатури чи, не дай Боже, переслідував українців з ідеологічних мотивів, люди тут добре пам'ятають. А Ірина Фаріон, нагадаю, своїм життям і конкретними справами заслужила серед краян, які її добре знають, найвищу повагу і довіру. І як би не біснувалися усі її гонителі, їм до такого морального авторитету – як до неба рачки. Оці новоспечені самозвані "люстратори" кажуть, накопали нарешті на Фаріон неабиякий компромат чвертьстолітньої давності? Вимагають тепер всенародного осуду й політичної розправи над неугодною? Насправді, все це – жалюгідне шулерство, а не люстрація. Бо навіть у колишній ГДР, де відбулася, як відомо, найжорсткіша люстрація, такі категорії громадян під неї не підпадали. Інакше й Анґела Меркель канцлером Німеччини ніколи б не стала. Тому не треба, як влучно зауважила Оксана Забужко, умисно "підміняти біле й кисле", бо "вибачте, це називається мутити воду" та "не має жодного стосунку до люстрації і насправді є лише димовою завісою". Саме так.

Тому й усі ці "викриття" якихось шеляженків ламаного шеляга, вибачте за каламбур, не варті...