Український День Перемоги буде! Обов'язково.
Сьогодні Україна відзначає День пам'яті і примирення. Відзначає спільно з усім цивілізованим світом, вшановуючи пам'ять мільйонів українців, яких забрав молох Другої світової війни. Проте під час урочистих заходів відчувається присмак нещирості, що походить із високих владних кабінетів. Бо досі "святковим" днем є 9 травня, і суспільство (принаймні, значна його частина) завмерло в очікуванні, що відразу після Дня пам'яті і примирення прийде "празднік са слєзамі на ґлазах". На жаль, у парламенту не вистачило розуміння і мужності скинути кайдани міфу "о вєлікай пабєдє", якими Україна досі прикута до кремлівської імперської буди.
"Свобода" доклала багато зусиль, щоб Україна нарешті відмовилась від "побєдобєсія", яке за шаблоном, запровадженим у 1965 році Брєжнєвим, охоплювало країну на 9 травня. Наші партійці усіма доступними методами боролися проти так званої георгієвської стрічки ще тоді, коли багато з теперішніх телевізійних патріотів кололи пальці шпильками, прикріплюючи "колорадську" відзнаку собі на лацкани жакетів. І ми виявилися праві – зараз усі українські громадяни чітко визначають людину з цією стрічкою, як ворога.
А свободівська протидія появі кривавої шмати, якою намагалися паплюжити вулиці наших міст і сіл? Ми робили це і в юридичній площині, а коли треба – то і "в реалі". У багатьох досі перед очима кадри протистояння у Львові в 2011 році, коли свободівці спільно з небайдужими громадянами влаштували гарячу зустріч непроханим "совкам". Примітно, що тоді один знаковий деконструктор міфу "о вєлікай пабєдє" Юрій Нестеренко присвятив цим подіям вірш "День Перемоги".
У цьому ж ряду – і свободівські законодавчі ініціативи щодо заборони комуністичної ідеології. Зрештою, місяць тому парламент ухвалив закон "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки" (сподіваюся, Президент не піддасться тиску ліваків та ультралібералів і підпише закон), чим визнав правоту націоналістів у цьому питанні.
Путін намагається знову зліпити докупи імперський міф, для чого використовує уламки колишніх форм Московщини. Тут і двоголовий імперський орел, і власівські триколори та "гєоргієвскіє лєнтачкі", і "твори" придворного гімнописця всіх режимів Міхалкова, і Колчак укупі з ЧеКа, моспархат і криваві комуністині ганчірки, ну і, ясна річ, Лєнін у мавзолеї – куди ж без нього...
Але стрижнем цієї психоделічної конструкції є міф "о вєлікай пабєдє". Це голка Кощієва, тому так важливо зламати її. Бо це значить – перемогти. Спочатку в світі символів, а згодом – у російсько-українській війні.
І ще важливе питання: перемогу над нацизмом усе ще намагаються прив'язати до совєцьких ідеологічних штампів про "визволення України" та "закінчення війни і настання миру". Штучність цієї конструкції очевидна. Бо, по-перше, "визволителі" на своїх багнетах принесли нову совєцьку окупацію. І яскравим підтвердженням цього є штучний Голодомор 1946-47 років, який кремлівське керівництво організувало в Україні родинам "переможців". (До речі, на теренах, де проти московсько-большевицьких окупантів воювала УПА, голодомору не було. Більше того, боротьба УПА унеможливила повторення сценарію 1932-33 років, чим врятувала Україну). По-друге, 1945 року війна в Україні не закінчилась, вона тривала ще мінімум 10 років. Цю війну Українська Повстанська Армія вела за незалежність України проти московсько-большевицьких окупантів, які були тодішнім втіленням "русскава міра".
І зараз українські Герої воюють проти російського агресора. Тому наш День Перемоги ще попереду. Він обов'язково буде – День Перемоги над московським окупантом. І він буде важливішим за теперішні відзначення. Бо поставить остаточну крапку в понад 360-літньому кривавому протистоянні з людожерською Москвою.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
