Керований конфлікт інтересів замість економічної політики
Ми їхали в гарній машині. Далеко не у кожного європейця є таке авто – вони давно віддають перевагу малолітражкам, які в Україні призирливо називають "попільничками". Саме тому середньостатистичний український джип на вулицях Страсбурга чи Ліона, завжди привертає до себе увагу здивованих мешканців. Але я не про смаки європейців. Я, власне, про те, що відбувається в нашій країні.
- Розумієш, "білої" зарплати у мене немає. У дружини – також. Тому ми й оформили субсидію. Звісно, це трохи незвично – для таких, відносно молодих людей. Адже до пенсії нам ще далеко. Але формально – наш дохід є нижчим від прожиткового мінімуму. Тому розмови про підвищення тарифів й ціни на газ мене навіть дивують, – розповідає чоловік. Вже кілька місяців за газ, яким опалюється у зимовий період мій будинок, ми не платимо. Більше того: платіжка за останній місяць відверто порадувала – там написано, що "переплата" за тепло у квартирі з мого боку складає 560 гривень. Виявляється, щось там перерахували у зв'язку з підвищенням температури, і вуаля, я вже "пішов в плюс".
- То, можливо, вже держава почне тобі доплачувати за користування газом та теплоносієм у батареях? – збентежено питаю свого співрозмовника.
- Можливо, враховуючи те, що "переплата" не обнуляється кожного місяця. Вона сумується. І накопичується на моєму особовому рахунку, – зовсім вже збиває мене з пантелику мій співрозмовник.
Сказати, що такий випадок поодинокий, було б неправдою. В Україні вже більше п'яти з половиною мільйонів сімей скористались політикою субсидіювання. Це – майже третина населення країни. Невільно, з подачі уряду, ці люди стали частиною дивної "схеми" перекидання коштів з держбюджету безпосередньо на рахунки компаній – монополістів, якими, переважно, володіють олігархи. Звісно, це так звані "віртуальні" гроші, але, очевидно, що власники компаній, які надають послуги, навчилися матеріалізовувати такі надходження. І вся ця економічна політика подається населенню під соусом захисту соціально вразливих верств населення. Така собі суміш дикого популізму й захисту інтересів олігархів. В результаті таких дій уряд отримав двосторонню підтримку – як від вже згаданих "акціонерів країни", які стоять в черзі на приватизацію різних там обленерго й облгазів, так й від значної кількості людей, які отримують цю дивну подачку, замасковану під допомогу для бідних.
Насправді, це і є популізм – перерозподіляти спільні кошти замість того, щоб здійснювати реально важливі зміни: запроваджувати збалансовану систему податків, створювати робочі місця, боротись з корупцією. Щоб люди отримували не принизливі "паперові" субсидії, а реальну зарплату, чи прибутки від бізнесу, з яких цілком могли б сплачувати всі свої витрати, включно з комунальними. Чи ми вже остаточно змирилися з тим, що економічний розвиток в країні неможливий і винаходимо якісь дивні форми загравання з частиною населення та захисту інтересів олігархів?
Натомість, кумулятивний і розкладаючий ефект від такої "економічної політики" супроводжується вкрай неприємними речами: підсажене на наркотичну голку "субсидій" населення й пальцем не поворухне для того, щоб заощаджувати ресурси. Витратитись на якісь модні, але дорогі світлодіодні лампочки, або зменшити температуру в будинку з 23-ох до 20-ти градусів. Погодьтеся, економічних стимулів для подібних витрат для цієї категорії людей в нинішній системі координат не так вже й багато. Заощаджувати і витрачатись на різні там теплові лічильники має та частина населення, яка не оформила субсидію. З різних міркувань – часто з етичних.
Подібна політика уряду створила в країні ситуацію так званого керованого конфлікту інтересів між громадянами, які поділилися на тих, хто скористався пропозицією несподіваної "шари", і тими, хто за цю "шару" платить. Тому що, відповідно до всім відомим законів фізики, якщо десь чогось стало більше, то в іншому місці, рівно на стільки ж, зменшилось. Зокрема, в кишенях людей, які продовжують справно сплачувати рахунки. Олігархи б не були б олігархами, якби із своєї кишені сплачували витрати на непродуману соціальну політику уряду. Відповідно до законів жанру, основний тягар покладено саме на тих, хто продовжує тягнути, сплачуючи нові тарифи і за себе, і за того парня. І це при тому, що доладно розповісти принципи ціноутворення так і не зміг жоден з державних діячів.
Зараз відчувається деяка образа Арсенія Яценюка на все, що відбувається навколо нього персонально, й навколо його уряду. В інтерпретації прем'єра, все виглядає так, що він поклав свій особистий рейтинг на вівтар кардинальних змін в країні. Так би мовити, добровільна жертва в ім'я країни. Але, на жаль, те, що відбувається зараз в Україні, не схоже на те, що свого часу робив той же реформатор Бальцерович у Польщі. І це дуже сумно, оскільки період неймовірних випробувань українців розтягується на роки, деморалізує країну і спотворює наші уявлення про справжні економічні реформи.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
