20 січня 2011, 14:20

20 січня минає 350 років від часу заснування Львівського університету

З огляду на це пропоную роздуми проректора Львівського університету Марії Зубрицької "Що таке університет?", які у наші марнотні часи додають хоч трішки оптимізму:



Марія Зубрицька

ЩО ТАКЕ УНІВЕРСИТЕТ?


20 січня минає 350 років від часу заснування Львівського університету. Саме 20 січня 1661 року король Ян Казимир своїм привілеєм надав Львівському колегіуму "гідність Академії й титул Університету" і склав символічну присягу від своїх сучасників і наступних поколінь бути на сторожі його засад: "Насамкінець обіцяємо від нас і найясніших наступників наших, що будемо оберігати і пильнувати, щоб названий Львівський Університет на тих усіх засадах, які покликані охороняти його непорушність, перебував у своїй силі, чинності і блиску".

Парадоксальність природи і сутності ідеї Університету, її інституційного втілення та потреби у постійному вдосконаленні часто спонукають до коротких рефлексій у формі парадоксальних запитань і відповідей.

Чи є Університет окремим островом? Півостровом? Чи невід'ємною складовою континенту, який ми називаємо Державою, Суспільством, Світом? Так, він водночас є або повинен бути островом із особливим статусом автономії та недоторканності академічних свобод, півостровом, що з'єднаний із материком, і цілим континентом, оскільки його випускники заселяють увесь земний світ. Однак перед Університетом упродовж його майже тисячолітньої історії стоїть важке, практично невирішувальне завдання – утримувати крихкий баланс між тиском із-зовні та власними внутрішніми академічними цінностями й ідеалами. Основоположники ідеї Університету вважали, що Університет є дзеркалом суспільства, бо приречений відображати його стан, позитиви та негативи всіх зрізів його життя, висоти і провалля його духу. Якщо так, то Університет не може бути райським куточком чи острівцем добробуту в океані суспільної неблагополучності. Однак це аж ніяк не означає, що Університет не впливає на суспільні зміни. Адже Університет є не тільки дзеркалом суспільства і світу, а й водночас його вікном у минуле, сучасне та майбутнє.

Університет завжди був і, очевидно, повинен бути провідником у сфері ідей і пошуку кращих альтернатив. Метафоризація ідеї Університету як вікна вказує на його функціональну здатність закладати візію та вказувати перспективу. Тому він постійно перебуває в стрімкому русі до горизонтів, які повсякчас змінюються, вказуючи на безконечність людського прагнення до досконалості навколишнього світу – і насамперед самої людини – з єдиною метою: якомога звузити прірву між ідеалом і дійсністю. Його простором є царина знання і мистецтва, які він відчайдушно намагається розширити, поглибити і зробити доступними для всіх. Саме тому Університет завжди плекає силу розкріпачення від страху перед будь-якою владою, авторитаризмом авторитетів, бюрократичною глупотою – він формує духовну свободу людини з творчим мисленням і широким світоглядом.

Але чи завжди це вдається? Чи завжди Університет є або готовий бути рушієм сили змін у суспільстві та державі? І коли та чому він перетворюється на їхній баласт? Університет є агентом змін суспільства тоді, коли інтелектуально і матеріально сильними є його власники – якими, насправді. є студенти, магістранти, аспіранти, викладачі, професори, а не формальні власники, як держава чи приватні особи. Університет не можна ні купити, ні продати, тому що таких тарифів не існує. А сила власників Університету пропорційна силі зацікавлення в них суспільства і держави. Наскільки незалежні власники Університету у своїй залежності від суспільства і держави? Цю проблему Університет у різні часи і на різних географічних просторах розв'язував по-своєму, проте ніколи не був і не є задоволений єдиним розв'язком, оскільки за своєю природою визнає теорію множинності на всіх рівнях функціонування: від рівня ідей до рівня їх втілення.

Університет, згідно зі своїми традиціями, культивує академічні свободи, що засновуються на повазі до гідності людини і, відповідно, до плюралізму думок, світоглядів, віросповідань. Толерування інакшості в усіх її виявах є засадою академічної спільноти, а принцип єдності в розмаїтті є фундаментальним для життя Університету. Тому університетський клімат довго позбувався упривілейованого панування принципу монологізму чи інструктажного мислення у взаєминах "викладач-студент" і, навпаки, домагався поліфонічності звучання, розпаду монологу на діалог і полілог задля єдиної мети, яку нам часто диктує те, що ми називаємо місією Університету. Питання місії та чіткої візії Університету – це питання його мінливої ідентичності, яка залежить від дуже багатьох викликів. А це утверджує позицію комунікативної культури викладача. Однак це питання, ніби магічний клубок, тягне за собою інші, не менш важливі запитання: чи комунікативні вміння викладача означають, що він повинен бути блискучим актором, який уміло й атракційно передає знання і демонструє свою професійну компетентність на сцені великого театрального дійства, елементами якого є лекції, семінарські заняття, іспити? Ким повинен бути викладач Університету: майстром своєї справи? провідником чи лідером, – як зараз популярно говорити, – чи просто партнером студентів, їхнім помічником? Кожна епоха відповідала на ці запитання по-своєму, і, мабуть, не так важливою є відповідь, як її пошуки.

Пошук, жадоба пізнання і потреба в знаннях лежать в основі феномену віталістичної енергетики університетського духу. Світло, відкритий простір, рухомі горизонти є ґарантами здорового духу Університету. Вигасання джерел пізнання і втрата смаку до знання неминуче перетворюють відкриту структуру Університету в герметичний простір без вікон, призводять до ізоляції, до туманної невизначеності, до втрати орієнтирів, до девальвації цінностей, де знання і звання проявляються у світлі кривих дзеркал. Однак навіть якщо таке і трапляється в майже тисячолітній університетській історії, то, як засвідчує практика, цей період є лише миттю тимчасової слабкості, відчуттям утоми від тотального театру абсурду, від якого мусить рятувати Дух Освіти і Науки через його постійне прагнення спинатися вгору, до гармонії земного та небесного. Тисячолітня університетська саґа втішає нас оптимістичною мудрістю: найтемніше буває нарозвидні, перед самим світанком, перед народженням нового дня, покликаного продовжити славну історію ідеї Університету з чистої сторінки його величного літопису.

Кілька штрихів до геополітичної стратегії Китаю

Невдовзі, скориставшись відкриттям Зимової олімпіади, Владімір Путін поїде до свого сюзерена Сі Дзіньпіна не то на аудієнцію, не то за ярликом на правління...

Геополітична диспозиція Росії Путіна

Беру на себе відвагу запропонувати скорочену версію моєї статті "Геополітична диспозиція Росії Путіна" з книги "Геополітичні контексти війни в Україні" – стаття 2015 року, однак назагал майже нічого у світовій геополітиці не змінилося – це я не про публіцистику, а саме про геополітику, яка змінюється не так швидко, як "очевидна" для політичних коментаторів політична гра...

Проблема німецького вибору у російсько-українській війні

Вчора розгорівся величезний скандал, породжений висловлюваннями німецького адмірала щодо України та, що головне, Росії та Путіна. Насправді нічого дивного для тих, хто хоч трішки щось знає про Німеччину і її політичну історію...

Кавалер ''Ордену за інтелектуальну відвагу'' Олександр Ройтбурд

У 2001 році у Львові була заснована громадська відзнака "Орден за інтелектуальну відвагу". Це відзнака не державна, а громадська. Що не означає, що не стоїть в ряду вищих державних нагород...

Олександр Ройтбурд – овації однією рукою

"Усі знають, що таке оплески двома руками. А як звучать оплески однією рукою?" (隻手声あり、その声を聞け) Хакуін Екаку / Hakuin Ekaku (白隠 慧鶴, 1686-1769) "Цей світ, оце нікчемне Щось, Проти Ніщо мов затялось" "Was sich dem Nichts entgegenstellt, Das Etwas, diese plumpe Welt" Й...

Про кампанію підпалів та імпотенцію

Дорогі кияни, житомиряни і т.д. – так і будете сидіти по квартирах та хатах і радити один одному, як краще користуватися мокрими покривалами – а слабо організувати цілодобове чергування, якщо вже у нас ні поліції, ні сбушників немає – так і задихнетесь під тими покривалами...