7 листопада 2011, 12:50

А, може, все ж Митрополит Шептицький?

Спостерігаючи за запеклими дискусіями щодо того, як назвати міжнародний аеропорт у Львові, ми з відомим галицьким інтелектуалом Юрком Прохаськом наштовхнулися на предивну думку – а чи не примирить галичан між собою, а також галичан і не галичан, така промінентна постать, як постать Слуги Божого Митрополита Андрея Шептицького.

Це людина, як впродовж 45 років була провідником усього західноукраїнського суспільства. Більш потужної особистості у нашій новітній історії просто не було. Не гоже нам було її забути. А так ніхто і не згадав...

Хтось може сказати, що немає традиції називати аеропорти іменами церковних достойників. На що маємо просте спростування – аеропорт у Кракові названий іменем великого Папи Івана Павла ІІ. Краків гордиться своїм кардиналом.

Гадаю, що найдостойнішим виходом з цієї нашої львівської та галицької дискусії було б саме таке рішення. Не думаю, щоб якась політична сила, окрім, хіба, комуністів, була проти.

Навіть нацисти розуміли, ким був Андрей Шептицький для українців – так і не відважились його арештувати і після особистого листа Гітлеру з осудом репресій, які вони чинили у Галичині.

Те саме стосується і комуністів – тодішній перший секретар Микита Хрущов тільки бездіяльно спостерігав за велелюдною похоронною процесією великого Митрополита з вікна другого поверху Картинної галереї – а вулицями Львова плила і плила ріка осиротілого народу. І був це, ой який не простий, 1944 рік.

Якщо хтось хотів би більш детально ознайомитися з життєвим шляхом Слуги Божого, то найпростіше це можна зробити тут.

Гадаю, що представлені у Львівській міській раді фракції політичних партій могли б прислухатися до цієї на загал найбільш розумної та вдячної щодо Великого Митрополита думки. Тим більше, що не одна з них признається до своїх християнських коренів.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.

Це український солдат зробив Америку великою, а Росію – малою

У передріздвяний період прийнято говорити про щось добре. Для нас, в Україні, нашим найкращим є Україна у її якнайширших сенсах. Тому я приготував промову про Україну, але на перший погляд присутнім може здатися, що цьогорічна промова про США...

Вручення ''Ордена Незалежного культурологічного Журналу ''Ї'' ''За інтелектуальну відвагу'''' та прийняття ''Межа року''

Рівно чверть століття тому, у 1999 році, у Львові під Різдво вперше відбулося унікальне не лише для України, але й для всього центрально-східного регіону Европи дійство – своєрідне підведення суспільних та політичних підсумків року, що минув, і вшанування тих, кого цього року середовище Громадської організації "Незалежний культурологічний журнал "Ї"" вважали знаковими для України і регіону публічними діячами, діячами, які особливо заслужилися в царині інтелектуального осмислення часу і мали відвагу це своє бачення відкрито задекларувати та обстоювати...

Про мобілізацію та альтернативну службу

Здається, тепер уже всім стало зрозумілим, що російська агресія щодо України – це надовго, якщо не назавжди. Тобто нас чекає всім відома доля Ізраїлю...

"Morituri te salutant!"

Суспільні, політичні, інтелектуальні, мистецькі процеси останнім часом неймовірно прискорилися. Відносно відсторонене споглядання цих процесів (наскільки це можливо) знову і знову повертає мене до начебто знаної досвідченій інтелектуальній спільноті теми народження/розвитку/розквіту/занепаду/смерті величезних історичних культурно-цивілізаційних формацій...

Промова на Межу року

Щороку у Палаці Потоцьких у Львові відбувається особлива церемонія вручення Орденів "За інтелектуальну відвагу" – саме за інтелектуальну... Ця Церемонія відбувається вже чверть століття – тобто вже є давньою традицією про яку можна дізнатися тут...

Як Олег Іванович та Іван Володимирович Церкві землю не давали. Провінційна історія

Нарешті сталося! Всенародно обрана громадою Жовківська міська рада на чолі з самим паном головою, що ним є Олег Вольський, нарешті показали своє єство – у не такій вже й великій справі, але в ній, як у краплині води, відобразилося все наше сьогодення...