Новітнє СС-НКВД має бути люстроване
Здається, що майже немає тих моральних норм та міжнародних конвенцій щодо засобів, які допустимо застосовувати щодо громадян-протестантів, які б не порушив режим в Україні.
Однією з практик Гестапо був пошук поранених вогнепальною зброєю у лікарнях – з тим, щоб потім доправити їх до своїх катівень.
А тепер ця практика стала українською. Українське Гестапо успішно використовує цю практику у лікарнях Києва.
Французькі та голландські лікарі, реалізуючи Клятву Гіппократа, робили все, щоб приховати поранених антифашистів. Монашки, які доглядали поранених, говорили неправду – що для них було справжньою особистою трагедією.
Частина українських лікарів, більша частина робить те саме. Але не всі. Не всі... Страх. Страх. І ще раз страх. Це все, що залишилося у їхніх убогих душах. І тому поранені під милий біг молять не здавати їх до державних лікарень. Бо знають, що будуть видані на розправу українському Гестапо.
Навіть розвезти поранених по Україні новочасне Гестапо не дає. Транспорт з 200-ма травмованими і пораненими протестувальниками після подарованого нам "Свята Соборності" не випустили з Києва.
Колись на Колимі також було повстання в'язнів. Під проводом совєтського майора. І теж ловили, кидали поранених в барак. Здихати. Ті самі кидали. Ті самі. Мій батько це добре пам'ятає. Тепер йому 87 років. Нічого не змінилося.
Сталінські мерзотники видумали не менш гидотну практику штрафних батальйонів. Батальйонів, які без зброї, з держаками від лопат кидали на укріпрайони. Практично на смерть – "бабы новых нарожают" – це слова "героя Отечественной Жукова". А ззаду строчили кулемети НКВДистських "загрядотрядов". У формі, в яку виряджаються сьогоднішні депутати Верховної ради України! Такі ж загони були й у німців. А ззаду добірні частини СС.
Теперішніми "загрядотрядами" стали загони Беркуту – ховаються за шеренгами курсантів. А теперішніми "штрафними батальйонами" – ті ж курсанти та солдати термінової служби Внутрішніх військ – діти, якими прикривається добірне українське СС. Діти з покривками до ночв у руках. А позаду жирні дядьки з бутафорськими пагонами.
Свого часу совєтська пропаганда виховувала "нову совєтську людину" на прикладі подвигу генерала Карбишева, якого нацисти катували і вбили, обливаючи на морозі льодяною водою. Сьогодні Кабінет міністрів України в порушення всіх норм узаконив цю практику Гестапо. Відтепер українська міліція може на законних підставах поливати людей у десятиградусний мороз.
Ще на початку грудня я писав, що влада, не маючи широкої суспільної підтримки, тероризуватиме суспільство "ескадронами смерті". Це улюблений інструмент всіх бананових чи бурячаних диктаторів. Викрадення активістів "невідомими", яких всі знають, катування у бразильській сельві чи бориспільському лісі. А потім "знайдено труп невідомого". Свого часу українська міліція прославилася "перевертнями у пагонах". Їх очільник давно тричі застрелився. Тепер часи вернулися. Історія вчить, що нікого нічого не вчить. Ми ще не один труп знайдемо у київських лісах.
Ще одним інструментом в руках навіженців є терор якнайширших мас населення силами парамілітарних кримінальних зграй. Класикою тут є тонтон-макути гаїтянського диктатора Франсуа Дювальє. Він теж не довіряв нікому – і у першу чергу власній армії. І тому поставив на їх чолі рекетира та торгівця людськими тілами та людськими органами "карибського вампіра" жерця культу вуду Лукнера Камброне. Тонтон-макути забивали та живцем спалювали людей просто на вулиці, після чого тіла демонстрували населенню. Нічого не нагадує? Гепівських та допівських тітушок не нагадує? Спаленим авто у Харкові не нагадує? Звезених до Києва зграй гопоти не нагадує? На разі б'ють випадкових прохожих та трощать і палять автомобілі. Сил мало. Як довго? Скільки чекати, коли від обливання зеленкою перейдуть до лінчування? Під гикання міліції. Після остаточної перемоги і зачистки? Коли нарешті прийде те "пакращєння".
Окремою технологією є відсилання до "закону", "закону", який приймається на коліні. Полчища суддів, прокурорів, які купили, банально купили свої теплі місця, і тепер готові виконати будь-яку забаганку. Головне, щоб не відлучили від "груді окормляючої". Сьогодні вони переконані, що недоторканість та їхня ілюзорна гіперзахищеність вічна. І що навіть за зміни влади вони знову будуть першими стояти у своїй церковиці? Не думаю. Але нам всім потрібна добра пам'ять. Нацистські злочини здійснювалися у строгій відповідності з нацистським законодавством. А потім виправдовувалися, що поступали у відповідності з законом. Однак прийшлось відповідати. Я не про Бога.
Даремно ми після здобуття незалежності не визнали в Україні НКВД-МВД-КГБ злочинними організаціями. Даремно ми не люстрували їх, як люстрували СС. Кожного особисто – по ділах його. Благо, що сьогодні все документується. Нацистського ката Ейхмана намилений зашморг знайшов через десятки років аж у Латинській Америці. ZOMOвців, які розганяли робітничі протести у Польщі на початку 80-х, кара прийшла через два з половиною десятиліття – чверть віку!. Тому маємо запам'ятати – цієї помилки не можна повторювати. Новітнє СС-НКВД має отримати за вчиненим ними.
І за прицільний вогонь по журналістах, і за прицільний вогонь по медиках, і за прив'язане до світло-шумових гранат каміння, і за льодяну воду, і ще багато за що.
Але також і за державні злочини, які чиняться не на вул. Грушевського. А в кабінетах на Банковій, під куполом на Грушевського. Саме там чиниться державна зрада. І за неї потрібно буде запитати.
Не певний, що нас порятує нульовий варіант. Він не перезавантажить країну. Не змінить системи влади в Україні, спадкоємиці Української Совєтської Соціалістичної Республіки.
Ми вже маємо справу з метастазами. Вони не лікуються. Прийдеться видаляти. Інакше знову по червоних хрестах та журналістах стрілятимуть "снайпери в законі".
Тому перезавантаження не оминути. Бо дожились до Гестапо та НКВД...
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
