19 березня 2014, 06:18

Путин как ''бендеровец'' ''Русского мира''

Аннексия Крыма, если попытаться говорить об этом без эмоций, вполне отчетливо и очевидно, на практике, показала, почему невозможен Евразийский союз априори.

Потому что интересы каждой отдельной страны – гораздо выше коллективных. Общих интересов вообще нет. Всегда можно переступить через партнера. Все эти разговоры о совместной выгоде, безопасности и уж тем более каких-то гарантиях – большая "потемкинская деревня".

Как только представляется возможность нажиться на "братском народе", экономически, территориально, имиджево, в качестве "усилителя" на переговорах – другой "братский народ" эту возможность непременно использует. Причем, это касается не только РФ, а всех остальных постсоветских стран тоже. Мы и раньше много раз наблюдали, как сталкивались экономические и бизнесово-корпоративные интересы разных субъектов постсоветского пространства. Но Крым окончательно обозначил эту закономерность.

Поэтому все разговоры о постсоветском пространстве как некой общности – все равно что пропаганда о шароварах, "фашистах", валенках и медведях. Это пространство общее – разве что по общему низкому уровню жизни, коррупции и очень слабых институциональных основах власти. И эти проблемы, к тому же, проще разрешать по отдельности, а не вместе, – иначе они просто законсервируются в своем стасус-кво.

В этом смысле, именно Путин, аннексировав Крым, разрушил концепт "Русского мира", "славянского братства" и прочие варианты интеграционных идей на постсоветском пространстве. Причем разрушил не как "бандеровец", а как "бендеровец" (последнее ассоциируется в РФ исключительно с разрушительной, внесистемной и нелегальной деятельностью).

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.

Про вичерпність агресивних автократій

Приклад Ірану наочно показав: автократія, орієнтована виключно на силову компоненту/загрозу/шантаж, коли наявність силової компоненти – це не інструмент для досягнення адекватних цілей (наприклад, внутрішньої модернізації чи забезпечення миру у регіоні), рано чи пізно, буде зупинена...

Про оптимізм та песимізм руху до нового світопорядку

Уже навіть генсек ООН Антоніу Гутерреш визнав, що "ми живемо в період хаосу та змін" і закликав до "оновлення архітектури міжнародної безпеки"...

Вглиб переговорного процесу (напередодні Женеви)

Є чотири можливих переговорних напрямки, розвиток чи не/розвиток яких напряму залежить від позиції РФ. 1. Безкінечне забалаболювання процесу, на що в значній мірі була орієнтована делегація на чолі з Владіміром Мединським...

Декілька висновків/спостережень щодо Мюнхенської конференції

1. На відміну від попередніх років до 2022 року (навіть, уже після 2014-го), ця конференція проходила під знаком обговорення не окремих деталей та протиріч в рамках існуючого світопорядку, а з розумінням того, що колишніх правил немає, і формуються нові...

Якою може бути відповідь Європи на "стан руйнування" (у контексті Мюнхенської конференції)

Ну, що ж, дискусія "Так/Ні" всередині Європи, яка активізувалась після Давосу (Гренландії, "Ради миру" Трампа та збереження ризику Росії) щодо стилістики взаємодії із США, матиме продовження і на Мюнхенській конференції...

Про нормалізацію ненормального

У поета Квінта Гораціо Флакка є такий вислів "Нічому не дивуватися" (Nil admirari). Ця фраза, що спочатку позначала стан незворушності (ні поганим, ні хорошим), характерний для стоїків та епікурійців (така собі нірвана), згодом у літературній традиції стала використовуватися для опису аристократичної стриманості, а то й часом снобізму...