11 листопада 2015, 22:41

Почему Ярош потерял контроль над ''Правым сектором''

Как мы знаем, Дмитрий Ярош объяснил сложение полномочий руководителя национально-освободительного движения "Правый сектор" разногласиями с некоторыми представителями руководящего состава ПС, а, значит, невозможностью полностью контролировать происходящее внутри и вокруг движения.

Такой поворот был неизбежен. Но не потому, что Ярош, получив ранение, вынужден был доверить некоторые направления управления движением своим единомышленникам, которые имели и имеют свой взгляд на развертывание националистического движения. Это следствие, а не причина.

Рано или поздно, частичная потеря контроля и разногласия внутри были неизбежными. В силу причин, системного характера. Выбор, который должен был сделать "Правый сектор", сводился к следующим позициям: институциональная/неинституциональная сфера деятельности; политика/ВСУ. Совмещать эти направления невозможно. Думаю, Ярош прекрасно понимал, что участие в системной политике, в том числе на уровне политической силы и депутатского мандата, всегда связано с элитами и договоренностями. Национально-освободительная деятельность – это в каком-то смысле всегда антиправовой вид деятельности, связанный с бесконтрольностью, лидер здесь – всегда впереди своей паствы. Фракции же и депутатские группы в ВР вынуждены в той или иной мере считаться с существующими политическими правилами, иначе – они выпадают из системы. Пример "Свободы" времен Януковича до Мйдана наглядно это продемонстрировал. Любой парламентский оппозиционер всегда являлся частью переговорного процесса между властью и оппозицией. Рано или поздно, "радикалы", попадая во власть, превращаются в "бюджетников". В этом смысле партийная и национально-освободительная деятельность по способам, ресурсам, энергетике – сложно совместимы. Для себя лично Ярош, скорее всего, сделал выбор, оставаясь, как он сказал, "националистом, государственником и революционером". А вот в какую сторону будет двигаться "Правый сектор" – вопрос.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.

Про нормалізацію ненормального

У поета Квінта Гораціо Флакка є такий вислів "Нічому не дивуватися" (Nil admirari). Ця фраза, що спочатку позначала стан незворушності (ні поганим, ні хорошим), характерний для стоїків та епікурійців (така собі нірвана), згодом у літературній традиції стала використовуватися для опису аристократичної стриманості, а то й часом снобізму...

Трохи realpolitik

За минулий рік відомий розрахунок Кремля щодо Європи "пересидіти Захід" набув явно-очевидно не тільки характеру ставок на внутрішньополітичні та внутрішньоекономічні процеси в окремих країнах західних альянсів...

Про переговори в Абу-Дабі

Судячи з усього, це лише старт реального переговорного процесу (якщо ми говоримо про участь РФ). Звісно, це не означає, що ми уже на шляху визначення часових рамок припинення військових дій, або що Росія сприйняла підхід, який передбачає компромісність, і не факт, що сприйме...

Дух Давосу

"Дух діалогу" – так була сформульована основна тема цьогорічного форуму у Давосі, присвяченого тому, "як зробити світ кращим". А ще, не так давно, зʼявилось формулювання "Дух Анкориджу", яке запустив Кремль після зустрічі лідерів США та РФ Дональда Трампа і Володимира Путіна на Алясці, як спробу усунути Європу/Україну від переговорного процесу...

Про дипломатичний фронт

Останні місяці – особливо активні у прояві всіх трьох складових війни та пошуку миру: фронт (інтенсивні бої), тил (атаки РФ по цивільній інфраструктурі), дипломатія (мирні переговори)...

Нові виклики для Європи

Події у Венесуелі (у контексті рамки автократії vs демократії) трактуються переважно у двох прямо протилежних підходах. Перший – це знак для всіх автократій, що їхня доля в будь-який момент може бути вирішена у спосіб, коли сильна демократична держава в обхід тривалих погоджень усіх з усіма може виявити рішучість...