13 січня 2016, 00:17

Почему украинские элиты повторяют ошибки

У Платона есть миф о воине Эре (Ире). О нем повествует Сократ в заключительной части "Государства". Воин Эр был найден на поле битвы и ошибочно доставлен в царство мертвых. Оказалось, что он просто ранен и находился в бессознательном состоянии. В итоге, Эр стал свидетелем воспроизводства старых проблем уже в новой судьбе человека и, стал своебразным посланцем в царство живых, поведав об этом опыте. Он видел богинь-дочерей Необходимости – Лахесис (судьба), Клото (пряха), Атропос (неотвратимость), которые сопровождали процесс вначале выбора через жребий жизни после перерождения (кем кто будет в следующей жизни; по идее, новая жизнь должна привести к совершенствованию души), затем выбора гения (как исполнителя выбранной судьбы), ну и дальше зыбытья всего того, что было до новой жизни. Эр отмечает, что выбор совершался применительно к привычкам/комплексам/травмам из прежней жизни. Скажем, душа Орфея избрала жизнь лебедя, по ненависти к женскому полу (приняв смерть от женщин, душа, некогда принадлежавшая Орфею, не хотела, чтобы ее родила женщина). И так далее. И только душа Одиссея сделала несвойственный выбор – жизнь простого обывателя.

Это я к тому, что человек, имея второй, третий и т.д. шансы/возможности, зачастую воспроизводит те же ошибки – как свои, так и чужие. Вот, скажем, украинские политики бесконечно воспроизводят один и тот же набор проблем. А все потому, что не излекаются уроки из опыта побед и поражений. В каком-то смысле это коллективное политическое бессознательное. Политики не могут выйти из той психологической структуры, где старые практики в принципе невозможны. И политики, и еще больше олигархи, по-прежнему находятся в состоянии транзита – имея двойные гражданства, счета в офшорах, политические проекты, они используют собственную страну в качестве ресурса, психологически находясь в состоянии транзита, от Украины как постсоветской страны к будущему, не всегда связанному с Украиной.

А ведь понятно, что так, как раньше, уже не будет/не может так быть. И кто первым это осознает/предложит новые правила, тот и выиграет. В смысле, что масштаб личности будет соответствовать масштабу задач. А сама личность будет претендовать не на природную (с точки зрения теории Дарвина), а историческую роль.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.

Про нормалізацію ненормального

У поета Квінта Гораціо Флакка є такий вислів "Нічому не дивуватися" (Nil admirari). Ця фраза, що спочатку позначала стан незворушності (ні поганим, ні хорошим), характерний для стоїків та епікурійців (така собі нірвана), згодом у літературній традиції стала використовуватися для опису аристократичної стриманості, а то й часом снобізму...

Трохи realpolitik

За минулий рік відомий розрахунок Кремля щодо Європи "пересидіти Захід" набув явно-очевидно не тільки характеру ставок на внутрішньополітичні та внутрішньоекономічні процеси в окремих країнах західних альянсів...

Про переговори в Абу-Дабі

Судячи з усього, це лише старт реального переговорного процесу (якщо ми говоримо про участь РФ). Звісно, це не означає, що ми уже на шляху визначення часових рамок припинення військових дій, або що Росія сприйняла підхід, який передбачає компромісність, і не факт, що сприйме...

Дух Давосу

"Дух діалогу" – так була сформульована основна тема цьогорічного форуму у Давосі, присвяченого тому, "як зробити світ кращим". А ще, не так давно, зʼявилось формулювання "Дух Анкориджу", яке запустив Кремль після зустрічі лідерів США та РФ Дональда Трампа і Володимира Путіна на Алясці, як спробу усунути Європу/Україну від переговорного процесу...

Про дипломатичний фронт

Останні місяці – особливо активні у прояві всіх трьох складових війни та пошуку миру: фронт (інтенсивні бої), тил (атаки РФ по цивільній інфраструктурі), дипломатія (мирні переговори)...

Нові виклики для Європи

Події у Венесуелі (у контексті рамки автократії vs демократії) трактуються переважно у двох прямо протилежних підходах. Перший – це знак для всіх автократій, що їхня доля в будь-який момент може бути вирішена у спосіб, коли сильна демократична держава в обхід тривалих погоджень усіх з усіма може виявити рішучість...