13 січня 2016, 00:17

Почему украинские элиты повторяют ошибки

У Платона есть миф о воине Эре (Ире). О нем повествует Сократ в заключительной части "Государства". Воин Эр был найден на поле битвы и ошибочно доставлен в царство мертвых. Оказалось, что он просто ранен и находился в бессознательном состоянии. В итоге, Эр стал свидетелем воспроизводства старых проблем уже в новой судьбе человека и, стал своебразным посланцем в царство живых, поведав об этом опыте. Он видел богинь-дочерей Необходимости – Лахесис (судьба), Клото (пряха), Атропос (неотвратимость), которые сопровождали процесс вначале выбора через жребий жизни после перерождения (кем кто будет в следующей жизни; по идее, новая жизнь должна привести к совершенствованию души), затем выбора гения (как исполнителя выбранной судьбы), ну и дальше зыбытья всего того, что было до новой жизни. Эр отмечает, что выбор совершался применительно к привычкам/комплексам/травмам из прежней жизни. Скажем, душа Орфея избрала жизнь лебедя, по ненависти к женскому полу (приняв смерть от женщин, душа, некогда принадлежавшая Орфею, не хотела, чтобы ее родила женщина). И так далее. И только душа Одиссея сделала несвойственный выбор – жизнь простого обывателя.

Это я к тому, что человек, имея второй, третий и т.д. шансы/возможности, зачастую воспроизводит те же ошибки – как свои, так и чужие. Вот, скажем, украинские политики бесконечно воспроизводят один и тот же набор проблем. А все потому, что не излекаются уроки из опыта побед и поражений. В каком-то смысле это коллективное политическое бессознательное. Политики не могут выйти из той психологической структуры, где старые практики в принципе невозможны. И политики, и еще больше олигархи, по-прежнему находятся в состоянии транзита – имея двойные гражданства, счета в офшорах, политические проекты, они используют собственную страну в качестве ресурса, психологически находясь в состоянии транзита, от Украины как постсоветской страны к будущему, не всегда связанному с Украиной.

А ведь понятно, что так, как раньше, уже не будет/не может так быть. И кто первым это осознает/предложит новые правила, тот и выиграет. В смысле, что масштаб личности будет соответствовать масштабу задач. А сама личность будет претендовать не на природную (с точки зрения теории Дарвина), а историческую роль.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.

Про вичерпність агресивних автократій

Приклад Ірану наочно показав: автократія, орієнтована виключно на силову компоненту/загрозу/шантаж, коли наявність силової компоненти – це не інструмент для досягнення адекватних цілей (наприклад, внутрішньої модернізації чи забезпечення миру у регіоні), рано чи пізно, буде зупинена...

Про оптимізм та песимізм руху до нового світопорядку

Уже навіть генсек ООН Антоніу Гутерреш визнав, що "ми живемо в період хаосу та змін" і закликав до "оновлення архітектури міжнародної безпеки"...

Вглиб переговорного процесу (напередодні Женеви)

Є чотири можливих переговорних напрямки, розвиток чи не/розвиток яких напряму залежить від позиції РФ. 1. Безкінечне забалаболювання процесу, на що в значній мірі була орієнтована делегація на чолі з Владіміром Мединським...

Декілька висновків/спостережень щодо Мюнхенської конференції

1. На відміну від попередніх років до 2022 року (навіть, уже після 2014-го), ця конференція проходила під знаком обговорення не окремих деталей та протиріч в рамках існуючого світопорядку, а з розумінням того, що колишніх правил немає, і формуються нові...

Якою може бути відповідь Європи на "стан руйнування" (у контексті Мюнхенської конференції)

Ну, що ж, дискусія "Так/Ні" всередині Європи, яка активізувалась після Давосу (Гренландії, "Ради миру" Трампа та збереження ризику Росії) щодо стилістики взаємодії із США, матиме продовження і на Мюнхенській конференції...

Про нормалізацію ненормального

У поета Квінта Гораціо Флакка є такий вислів "Нічому не дивуватися" (Nil admirari). Ця фраза, що спочатку позначала стан незворушності (ні поганим, ні хорошим), характерний для стоїків та епікурійців (така собі нірвана), згодом у літературній традиції стала використовуватися для опису аристократичної стриманості, а то й часом снобізму...