30 квітня 2016, 01:59

Трудности российской пропаганды, или Как Чуркин проговорился о краже Крыма

Много раз сама лично наблюдала, как российские политики и эксперты даже в одном предложении демонстрировали шизофреническое раздвоение. Скажем: украинцы – "братский народ" и "нацисты" одновременно; "снося памятники Ленину, Украина пересматривает свое прошлое", притом, что Владимир Путин совсем недавно заявил о вреде Ленина для России, и вынос Ленина из мавзолея – дискутируемый вопрос в РФ; "Украина развалилась, но там так активно происходят процессы, что мы тут в РФ не успеваем уследить за всеми изменениями"; "европейские структуры – это все "прихлебатели" США, не надо к ним серьезно относится, но вот обратите внимание на это заявление еврочиновника, тут критикуется Украина за то-то и то-то", или "а давайте спросим у европейского эксперта...". И таких диссонансов очень много.

Выступление предствителя России в ООН Виталия Чуркина на заседании СБ ООН – ровно о том же. Даже если представить, что вы – условный Чуркин, и вникли в его логику о том, что "Крым – это внутреннее дело РФ, поэтому мы не будем обсуждать вопрос крымских татар", то тут же в следующем предложение начинается шизофрения – Чуркин говорит, что в резолюцию СБ ООН надо внести вопрос об Одессе, которую Россия официально считает украинской. То есть, надо полагать, российские власти проговорились, даже этого не осознавая, или о краже Крыма, или о том, что они хотят захватить и Одессу.

Многочисленные психо-политические ляпы и отклонения от логики со стороны представителей РФ происходят потому, что у самого Кремля нет здравого обоснования своих решений последних двух лет. Возбуждение и мобилизация российского общества через постоянно культивируемую на российском ТВ ненависть к Украине и формирование мнения о "происках" всевозможных "внешних врагов" РФ, то есть истерика и тремор – это и есть способ, в который вырабатываются/формируются/принимаются управленческие решения Кремля.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.

Про вичерпність агресивних автократій

Приклад Ірану наочно показав: автократія, орієнтована виключно на силову компоненту/загрозу/шантаж, коли наявність силової компоненти – це не інструмент для досягнення адекватних цілей (наприклад, внутрішньої модернізації чи забезпечення миру у регіоні), рано чи пізно, буде зупинена...

Про оптимізм та песимізм руху до нового світопорядку

Уже навіть генсек ООН Антоніу Гутерреш визнав, що "ми живемо в період хаосу та змін" і закликав до "оновлення архітектури міжнародної безпеки"...

Вглиб переговорного процесу (напередодні Женеви)

Є чотири можливих переговорних напрямки, розвиток чи не/розвиток яких напряму залежить від позиції РФ. 1. Безкінечне забалаболювання процесу, на що в значній мірі була орієнтована делегація на чолі з Владіміром Мединським...

Декілька висновків/спостережень щодо Мюнхенської конференції

1. На відміну від попередніх років до 2022 року (навіть, уже після 2014-го), ця конференція проходила під знаком обговорення не окремих деталей та протиріч в рамках існуючого світопорядку, а з розумінням того, що колишніх правил немає, і формуються нові...

Якою може бути відповідь Європи на "стан руйнування" (у контексті Мюнхенської конференції)

Ну, що ж, дискусія "Так/Ні" всередині Європи, яка активізувалась після Давосу (Гренландії, "Ради миру" Трампа та збереження ризику Росії) щодо стилістики взаємодії із США, матиме продовження і на Мюнхенській конференції...

Про нормалізацію ненормального

У поета Квінта Гораціо Флакка є такий вислів "Нічому не дивуватися" (Nil admirari). Ця фраза, що спочатку позначала стан незворушності (ні поганим, ні хорошим), характерний для стоїків та епікурійців (така собі нірвана), згодом у літературній традиції стала використовуватися для опису аристократичної стриманості, а то й часом снобізму...