24 грудня 2016, 01:24

Почему Кремль не отдает Украине заложников

Российская власть на идет на освобождение незаконно удерживаемых украинских граждан (как в России, так и в ОРДЛО) потому, что на сегодня это чуть ли ни единственный инструмент шантажа и давления на Киев.

Дефолт, о котором мечтал Кремль, не случился (3 миллиарда для Януковича не помогли).

Прямые переговоры с самопровозглашенцами Захарченко и Плотницким ("умными и уставшими от войны людьми", по выражению Савченко), навязываемые Кремлем, не прошли.

"Впарить" политическую часть Минских соглашений без демилитаризации региона/выполнения пунктов по безопасности тоже не получилось.

Товарооборот между Украиной и РФ, по вине самой России, сократился до 8,5 %.

Газ у РФ, по вине самой России, мы не покупаем. И т.д.

Несмотря на экономическое давление, в том числе запрет транзитных авиаперевозок через территорию РФ, что сократило украинский экспорт по ряду направлений, Украина заканчивает 2016 год с незначительным, но ростом ВВП (+1,5), хотя еще два года назада падение составляло почти – 15.

У Кремля остался только один инструмент шантажа Украины – человеческие жизни и судьбы. В том числе жизни и судьбы тех, кто живет в оккупированной части Донбасса. Там просто еще не все поняли, что их используют исключительно как инструмент создания "раны" на "теле" Украины.

Именно поэтому новость о том, что Россия якобы собирается включить "ЛДНР" в состав РФ, можно считать спекулятивной. Этот посыл рассчитан, во-первых, на то, что Киев станет уступчивее (а то ж часть Донбасса уйдёт). Во- вторых – на боевиков-самопровозглашенцев, чтобы "подзадорить" их в войне. Ну, и в-третьих – возможно, на ту часть мирных граждан, которая поняла, что Кремль использовал их в своих арессивных планах против Украины.

России не нужен Донбасс сам по себе. Оккупированные территории нужны Кремлю или в качестве постоянно кровоточащей "раны" (как способ создания и усиления гражданского конфликта на почве военной агрессии РФ). Или в качестве дубины/автомата/ града (как способ разрушения Украинской государственности).

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.

Про нормалізацію ненормального

У поета Квінта Гораціо Флакка є такий вислів "Нічому не дивуватися" (Nil admirari). Ця фраза, що спочатку позначала стан незворушності (ні поганим, ні хорошим), характерний для стоїків та епікурійців (така собі нірвана), згодом у літературній традиції стала використовуватися для опису аристократичної стриманості, а то й часом снобізму...

Трохи realpolitik

За минулий рік відомий розрахунок Кремля щодо Європи "пересидіти Захід" набув явно-очевидно не тільки характеру ставок на внутрішньополітичні та внутрішньоекономічні процеси в окремих країнах західних альянсів...

Про переговори в Абу-Дабі

Судячи з усього, це лише старт реального переговорного процесу (якщо ми говоримо про участь РФ). Звісно, це не означає, що ми уже на шляху визначення часових рамок припинення військових дій, або що Росія сприйняла підхід, який передбачає компромісність, і не факт, що сприйме...

Дух Давосу

"Дух діалогу" – так була сформульована основна тема цьогорічного форуму у Давосі, присвяченого тому, "як зробити світ кращим". А ще, не так давно, зʼявилось формулювання "Дух Анкориджу", яке запустив Кремль після зустрічі лідерів США та РФ Дональда Трампа і Володимира Путіна на Алясці, як спробу усунути Європу/Україну від переговорного процесу...

Про дипломатичний фронт

Останні місяці – особливо активні у прояві всіх трьох складових війни та пошуку миру: фронт (інтенсивні бої), тил (атаки РФ по цивільній інфраструктурі), дипломатія (мирні переговори)...

Нові виклики для Європи

Події у Венесуелі (у контексті рамки автократії vs демократії) трактуються переважно у двох прямо протилежних підходах. Перший – це знак для всіх автократій, що їхня доля в будь-який момент може бути вирішена у спосіб, коли сильна демократична держава в обхід тривалих погоджень усіх з усіма може виявити рішучість...