24 грудня 2016, 00:24

Почему Кремль не отдает Украине заложников

Российская власть на идет на освобождение незаконно удерживаемых украинских граждан (как в России, так и в ОРДЛО) потому, что на сегодня это чуть ли ни единственный инструмент шантажа и давления на Киев.

Дефолт, о котором мечтал Кремль, не случился (3 миллиарда для Януковича не помогли).

Прямые переговоры с самопровозглашенцами Захарченко и Плотницким ("умными и уставшими от войны людьми", по выражению Савченко), навязываемые Кремлем, не прошли.

"Впарить" политическую часть Минских соглашений без демилитаризации региона/выполнения пунктов по безопасности тоже не получилось.

Товарооборот между Украиной и РФ, по вине самой России, сократился до 8,5 %.

Газ у РФ, по вине самой России, мы не покупаем. И т.д.

Несмотря на экономическое давление, в том числе запрет транзитных авиаперевозок через территорию РФ, что сократило украинский экспорт по ряду направлений, Украина заканчивает 2016 год с незначительным, но ростом ВВП (+1,5), хотя еще два года назада падение составляло почти – 15.

У Кремля остался только один инструмент шантажа Украины – человеческие жизни и судьбы. В том числе жизни и судьбы тех, кто живет в оккупированной части Донбасса. Там просто еще не все поняли, что их используют исключительно как инструмент создания "раны" на "теле" Украины.

Именно поэтому новость о том, что Россия якобы собирается включить "ЛДНР" в состав РФ, можно считать спекулятивной. Этот посыл рассчитан, во-первых, на то, что Киев станет уступчивее (а то ж часть Донбасса уйдёт). Во- вторых – на боевиков-самопровозглашенцев, чтобы "подзадорить" их в войне. Ну, и в-третьих – возможно, на ту часть мирных граждан, которая поняла, что Кремль использовал их в своих арессивных планах против Украины.

России не нужен Донбасс сам по себе. Оккупированные территории нужны Кремлю или в качестве постоянно кровоточащей "раны" (как способ создания и усиления гражданского конфликта на почве военной агрессии РФ). Или в качестве дубины/автомата/ града (как способ разрушения Украинской государственности).

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.

Елементи європейського пробудження

Все ж, війна як у тому числі обвал світопорядку та правил регулювання, змушує ті країни та альянси, які ближче всього відчувають загрози, шукати адекватні відповіді на існуючі виклики...

В пошуках нового "Атланта"

Зрозуміло, що всі ми (маю на увазі різні географії уваги) спостерігали за візитом американського президента до Пекіна. І не лише через персоналії Дональда Трампа та Сі Цзіньпіна, і проблематику двосторонніх взаємовідносин США та Китаю...

Про "вхідні дані" нового переговорного раунду

Багатосторонні заяви щодо умов, вимог, учасників переговорів свідчать не стільки про "мирний момент", скільки про те, що "вхідні дані" можливого наступного раунду переговорів дещо змінились...

"Король говорить", або "Схаменися, Фавн"

В якомусь сенсі візит британського монарха до США, точніше, стиль публічної розмови короля Чарльза ІІІ, зверненого, перш за вса, до президента Дональда Трампа та американського істеблішменту, можна вважати новим етапом вибудовування взаємовідносин Європи та США...

Поліцентричний пострадянський простір

Колись давно, коли в Кремлі ще не розглядався план повномасштабного вторгнення в Україну та розхитування західних альянсів як єдино можливий, Володимир Путін озвучив три варіанти політичних систем на пострадянському просторі з погляду без/перспективності держав...

Про вихід із ''геополітичного блуду", що можливий лише після зупинки війни РФ

Одна відома людина якось написала про іншу відому людину: "Підошви його черевиків грузнули у трясині буденного життя, а думки обіймали весь світ, деміургом якого він був"...