12 листопада 2024, 16:29

Про європейське лідерство

Тема європейського лідерства назріла давно, безвідносно до ризику президентства Дональда Трампа, одним із напрямків політики якого може бути скорочення трансатлантичної єдності та співпраці. Просто його повернення до влади може пришвидшити цей процес.

А тема гостро виникла після повномасштабного вторгнення Росії в Україну, коли навіть у самій Німеччині була визнана помилковою політика "меркелізму" в частині оборони та енергетики, залежності від РФ та дисбалансі персональних та колективних інтересів (СП 2).

Зараз тема лідерства у Європі стає актуальною як ніколи. Бо перед континентом є ряд викликів, у різних сферах. Якщо коротко, то:

1. Оборона (те, що сформулював Марк Рютте, прийшовши на посаду генсека НАТО): спільне відчуття ризиків і загроз, і далі посилення оборони (перш за все, східного та південного флангів).

2. Економіка (те, що стало предметом нещодавнього великого звіту колишнього премʼєр-міністра Італії і глави центробанку Євросоюзу Маріо Драгі): конкурентоспроможність ЄС (у широкому сенсі слова).

3. Бачення (маю на увазі довгострокове бачення перспективи), а отже – розуміння та ініціювання політичних рішень, і їх пріоритетності.

Зростання ультраправих настроїв – це якраз не просто про фріків, а й про те, що є прогалини з лідерством.

У цьому сенсі момент транзиту влади у США якраз може стати тим періодом, коли європейські лідери проявлять більшу рішучість (а хтось, можливо, і лідерські якості) у питанні безпеки континенту.

Адже було зрозуміло (а чергове загострення російських ударів по Україні лише підтверджує), що Росія намагатиметься по-максимуму атакувати українські міста до приходу нової американської адміністрації. Щоб відхопити якомога більше до періоду початку нового етапу мирного процесу. Плюс – традиційно зимній період.

Ясна річ, що в перехідний період, навряд чи, можна розраховувати на якісь кардинальні рішення США. Проте, якщо адміністрація Джозефа Байдена виділить усі наявні ресурси уже зараз (в межах можливостей Пентагону), а також якщо європейські лідери приймуть рішення щодо власного озброєння (зокрема, ракет), це суттєво знизить агресивні наміри РФ у логіці діяти нахрапом.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.

Про вичерпність агресивних автократій

Приклад Ірану наочно показав: автократія, орієнтована виключно на силову компоненту/загрозу/шантаж, коли наявність силової компоненти – це не інструмент для досягнення адекватних цілей (наприклад, внутрішньої модернізації чи забезпечення миру у регіоні), рано чи пізно, буде зупинена...

Про оптимізм та песимізм руху до нового світопорядку

Уже навіть генсек ООН Антоніу Гутерреш визнав, що "ми живемо в період хаосу та змін" і закликав до "оновлення архітектури міжнародної безпеки"...

Вглиб переговорного процесу (напередодні Женеви)

Є чотири можливих переговорних напрямки, розвиток чи не/розвиток яких напряму залежить від позиції РФ. 1. Безкінечне забалаболювання процесу, на що в значній мірі була орієнтована делегація на чолі з Владіміром Мединським...

Декілька висновків/спостережень щодо Мюнхенської конференції

1. На відміну від попередніх років до 2022 року (навіть, уже після 2014-го), ця конференція проходила під знаком обговорення не окремих деталей та протиріч в рамках існуючого світопорядку, а з розумінням того, що колишніх правил немає, і формуються нові...

Якою може бути відповідь Європи на "стан руйнування" (у контексті Мюнхенської конференції)

Ну, що ж, дискусія "Так/Ні" всередині Європи, яка активізувалась після Давосу (Гренландії, "Ради миру" Трампа та збереження ризику Росії) щодо стилістики взаємодії із США, матиме продовження і на Мюнхенській конференції...

Про нормалізацію ненормального

У поета Квінта Гораціо Флакка є такий вислів "Нічому не дивуватися" (Nil admirari). Ця фраза, що спочатку позначала стан незворушності (ні поганим, ні хорошим), характерний для стоїків та епікурійців (така собі нірвана), згодом у літературній традиції стала використовуватися для опису аристократичної стриманості, а то й часом снобізму...