9 січня 2025, 01:33

Світова еклектика

Все ж, навіть публічне інформаційне поле останніх місяців дає підстави вважати, що є налаштованість у тих, хто має важелі впливу, докласти зусиль для припинення війни.

У той же час, визначеності, без якої неможливий сталий мир, не так уже й багато.

І я не лише про гарантії безпеки для України. Хоча тут є певний рух. 1. Згода, яка є у всіх (України, США, Європи) – це посилення обороноздатності України. 2. Якщо це не НАТО (як хочемо ми; принаймні, запрошення уже зараз), то цілком конкретні формати співпраці/присутності окремих країн НАТО (тобто, саме Європа, мабуть, відіграватиме більшу роль, ніж та, що є чи була, у питанні безпеки регіону).

Визначеності – загалом стає менше, на рівні світових процесів. Одним із ризиків 2024 року, окрім гарячих війн/потенційних конфліктів (Україна, Близький Схід та зростання напруженості у Азіатсько-Тихоокеанському регіоні) та гібридних активностей (у звіті Гельсінської комісії США зафіксовано близько 150 прецедентів гібридних дій на території країн НАТО, починаючи з 2022 року, у яких підозрюється РФ, і навіть є

їх класифікація за чотирма типами: диверсії на обʼєктах критичної інфраструктури, кампанії насильства, міграція зізброєю, втручання у вибори та дезінформація), поза сумнівом, був і електоральний ризик. Велика кількість виборів (в демократіях і автократіях, якщо у них вибори можна вважати такими). Ультраправий не розворот, але ухил точно, у Європі. Франція та Німеччина частково ще переживають цей ухил. Політичні кризи та нестандартні ситуації для демократій (як, скажімо, відміна першого туру президентських виборів у Румунії чи безвладдя у Південній Кореї після спроби тоді діючого президента запровадити воєнний стан). Зараз Дональд Трамп, який задекларував припинення війн, розвʼязаних автократами-волюнтаристами, одразу ж після обрання сам почав дивувати (або його окремі члени команди) досить специфічними заявами на адресу країн-партнерів.

Це я до того, що певні процеси на рівні суспільств/їх запитів/ролі політиків і тд – відбуваються одночасно і на різних рівнях. І хто цим скористається і як – демократіі чи автократії – залишається актуальним і для цього року.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.

Про переговори в Абу-Дабі

Судячи з усього, це лише старт реального переговорного процесу (якщо ми говоримо про участь РФ). Звісно, це не означає, що ми уже на шляху визначення часових рамок припинення військових дій, або що Росія сприйняла підхід, який передбачає компромісність, і не факт, що сприйме...

Дух Давосу

"Дух діалогу" – так була сформульована основна тема цьогорічного форуму у Давосі, присвяченого тому, "як зробити світ кращим". А ще, не так давно, зʼявилось формулювання "Дух Анкориджу", яке запустив Кремль після зустрічі лідерів США та РФ Дональда Трампа і Володимира Путіна на Алясці, як спробу усунути Європу/Україну від переговорного процесу...

Про дипломатичний фронт

Останні місяці – особливо активні у прояві всіх трьох складових війни та пошуку миру: фронт (інтенсивні бої), тил (атаки РФ по цивільній інфраструктурі), дипломатія (мирні переговори)...

Нові виклики для Європи

Події у Венесуелі (у контексті рамки автократії vs демократії) трактуються переважно у двох прямо протилежних підходах. Перший – це знак для всіх автократій, що їхня доля в будь-який момент може бути вирішена у спосіб, коли сильна демократична держава в обхід тривалих погоджень усіх з усіма може виявити рішучість...

Росія сприймає і переговори як СВО

Ісаак Ньютон якось сказав: "Досвід – це не те, що відбувається з вами; це те, що ви робите з тим, що відбувається з вами". Здавалося б, кожен новий захід на переговорне коло наочно демонструє/виявляє, що працює, а що ні; як і те, хто як використовує переговори та час...

"Тягомотина"

Парадокс. Усі у світі розуміють абсолютну безпричинність війни РФ проти України (у сенсі відсутності будь-яких реальних причин – немає ні етнічного, ні релігійного факторів, які часто означають непримиренність), а вихід з війни, як і раніше, наштовхується на ультиматуми Росії і "тягомотину", як сказав днями один із небагаточисленних союзників РФ...