Нові виклики для Європи
Події у Венесуелі (у контексті рамки автократії vs демократії) трактуються переважно у двох прямо протилежних підходах.
Перший – це знак для всіх автократій, що їхня доля в будь-який момент може бути вирішена у спосіб, коли сильна демократична держава в обхід тривалих погоджень усіх з усіма може виявити рішучість. Професійно та швидко, що США і зробили.
Другий – що події у Венесуелі могли бути узгоджені або як мінімум не мали протидії з боку двох великих автократій – РФ та Китаю. Виходячи з довгострокових інтересів у конкретних регіонах. США у своїй стратегії офіційно проголосили Західну півкулю сферою першочергового інтересу. Китай, очевидно, зацікавлений у балансі інтересів та у прогнозованості в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні. Ну а РФ – ясна річ, у традиційному пострадянському ареалі, що у хвості чи навпаки на початку передбачає всіляке ослаблення Європи як цілісного суб'єкта.
Хоча, поєднання цих двох логік також не є суперечливим.
Це я до того, що для Європи цей період – це не лише про допомогу Україні та нову стратегію стримування загроз, а й про власну суб'єктність як таку, коли Європа частково вийшла з-під парасольки трансатлантичного захисту США.
Росію у стратегічному сенсі не можна назвати сильним актором. Якби це було так, Кремль ніколи б не розпочав війну проти України, і взагалі займався б системною політикою, а не пропагандою та спецопераціями, в регіоні свого інтересу, регіональне лідерство в якому до 2014 року, і навіть до 2022-го, на Заході ніхто всерйоз не ставив під сумнів. Але є як є. РФ пішла у війну і діє виключно на деструктиві – коли немає демонстрації перспективи та будь-яких позитивних зразків, натомість є шантаж та погрози, прямі військові чи гібридні тіньові. Зараз, на виході з війни (маю на увазі напрямок зусиль України, Європи, США) РФ робитиме все, щоб відсунути Європу, що загалом очевидно.
Але є й інше. Преосмислення ролі, функціоналу, пріоритетів сильними субʼєктами – США, Китаєм – та намагання балансування країнами Глобального Півдня.
Дуже правильно і позитивно, що вибудовується спільна лінія України, Європи та США у мирному процесі щодо припинення війни РФ, що підтвердила зустріч та напрацьовані рішення лідерів коаліції рішучих, української та американської делегацій. Бо тільки спільним баченням та спільними зусиллями можна змусити Росію до реального переговорного процесу.
У той же час, масштаб викликів для Європи цього року потребує більшого. Усвідомлення довгострокових інтересів, єдності та дій на випередження, що можна вмістити у таке формулювання, як далекоглядність. Тобто, окрім нової оборонної політики (і України як її невідʼємної частини) як відповідь на агресію РФ, розуміння власної ролі у політиці, економіці, безпеці на цьому етапі переформатування міжнародної системи та зміни балансу сил у різних регіонах.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
