Дух Давосу
"Дух діалогу" – так була сформульована основна тема цьогорічного форуму у Давосі, присвяченого тому, "як зробити світ кращим".
А ще, не так давно, зʼявилось формулювання "Дух Анкориджу", яке запустив Кремль після зустрічі лідерів США та РФ Дональда Трампа і Володимира Путіна на Алясці, як спробу усунути Європу/Україну від переговорного процесу.
Тобто, тема "духу" (поки що не "букви") фіксує наявність прогалин не просто в міжнародній системі дій на упередження, стримування, реагування на ту чи іншу проблему (тих самих дієвих правил, про що частково говорив у своєму виступі премʼєр-міністр Канади Марк Карні), а й підходів, на яких може бути сформований новий регуляторний механізм.
Це не тільки про констатацію правил, що не працюють на глобальному рівні (правила перестали бути регулятором і, тим більше, виконувати функцію запобігання війнам і конфліктам), а й про те, що відбувається втрата принципів/загальної платформи, того самого "духу", який є основою для юридичних приписів. Звідси – російська фраза про "Дух Анкоріджу" як спробу в обхід цінностей, норм в рамках існуючої системи нав'язати право сили через ілюзію вигоди для США.
Як би багато персоналістсько-егоцентричного не звучало у промові Трампа, коли акцент робився на "Я" (і тут, звісно, не можна не задатись питанням: а що таке сила країни/лідера, і чи зводиться вона лише до можливостей та ресурсів, чи також має містити бачення; те, на що має бути спрямована сила і лідерство), все ж, очевидно, що в ініціативах президента США є не лише його особистісна складова.
У якісь мірі сама ініціатива змін – це фіксація наявних проблем на рівні міжнародних інституцій/системи, які уже давно не можуть справлятися з поточними викликами. Як і США, які не можуть бути і далі майже одноосібним локомотивом витрат щодо безпеки Заходу. Сам той факт, що на рівні НАТО у якийсь момент виникло питання, а чи буде застосована стаття про колективну безпеку у разі її необхідності – уже є показовим. Так само як і тема міграційної політики, яка десятиліттями до цього була вразливою для штучних міграційних хвиль, спровокованих РФ (що стало однією із причин того ж брекзиту у Великобританіі) – теж давно не відкриття.
Тому європейським політикам нема чого нарікати. Треба брати більше відповідальності у питаннях власної долі. Така ситуація, з огляду на процеси цього року, що за словами/намірами точно мають бути дії. Про що у тому числі говорив у своєму виступі президент України Володимир Зеленський.
Давос за своєю проблематикою (Рада миру Трампа, Гренландія, Іран, російсько-українська війна, трансформація американо-європейської співпраці тощо) виявив глобальний масштаб викликів та взаємопов'язаність тем. Одна невирішена проблема "намотує" далі клубок нових проблем та породжує ще більші виклики/ризики.
У цьому сенсі до діалогу (як балансу інтересів, щоб повернутися до принципу багатосторонності) ще далеко. Але саме проговорювання складних тем та озвучування позицій, фіксація реалій, хочеться сподіватись, стали предтечею діалогу, за яким має бути дорога до пошуку не лише зупинки війни Росії проти України і далі стабільного миру, а й рухом до системи правил на глобальному рівні загалом. Але до цього – ще великий шлях і робота, яку (що, думаю, уже зрозуміло в усіх куточках світу) ніхто ні за кого робити не буде, окрім тих, для кого це є життєво важливим інтересом.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
