2 березня 2026, 15:43

Про вичерпність агресивних автократій

Приклад Ірану наочно показав: автократія, орієнтована виключно на силову компоненту/загрозу/шантаж, коли наявність силової компоненти – це не інструмент для досягнення адекватних цілей (наприклад, внутрішньої модернізації чи забезпечення миру у регіоні), рано чи пізно, буде зупинена.

Альфонс Алле, у цьому сенсі, має повчальну казку. Східну. Якось нудьгуючому султану головний візир привів незвичайну дівчину, що танцювала танець із покривалами. Щоразу, коли вона зупинялася, з неї знімали одне з покривал. І ось вона вже зовсім оголена, а султан за інерцією продовжує наказувати знімати з неї покривала. І прислужники на виконання наказу почали здирати з неї шкіру.

Це такий французький "чорний гумор" на "Тисячу та одну ніч". Але я зупинилася на цій притчі з іншої причини, якщо говорити про набуття розуміння стосовно сьогодення. Древні казали, що останній і найвищий дар богів людині – це почуття міри. У політичному лідерстві це особливо важливо, тому що доля лідера та доля держави завжди тісно переплетені. Насамперед, на рівні постановки лідером завдань – відповідних інтересам держави/громадян чи ні.

Якщо для демократій проблема часто виникає на рівні реалізації завдань (маю на увазі перешкоди/розтягнутість у часі), то для автократій – на стадії формування завдань (іноді вони повністю суперечать інтересам і перспективам власної країни). Оскільки в автократіях немає системи стримування та противаг, механізмів, які могли б зупинити волюнтаризм автократа, дуже часто збої відбуваються саме на рівні цілей. Загалом їх розуміння. Проблема з почуттям міри бере початок у голові, і потім продовжується на рівні дій.

Тож приклад із Іраном можна вважати показовим для всіх автократій, орієнтованих на війну та силовий шантаж як мету.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.

Про вичерпність агресивних автократій

Приклад Ірану наочно показав: автократія, орієнтована виключно на силову компоненту/загрозу/шантаж, коли наявність силової компоненти – це не інструмент для досягнення адекватних цілей (наприклад, внутрішньої модернізації чи забезпечення миру у регіоні), рано чи пізно, буде зупинена...

Про оптимізм та песимізм руху до нового світопорядку

Уже навіть генсек ООН Антоніу Гутерреш визнав, що "ми живемо в період хаосу та змін" і закликав до "оновлення архітектури міжнародної безпеки"...

Вглиб переговорного процесу (напередодні Женеви)

Є чотири можливих переговорних напрямки, розвиток чи не/розвиток яких напряму залежить від позиції РФ. 1. Безкінечне забалаболювання процесу, на що в значній мірі була орієнтована делегація на чолі з Владіміром Мединським...

Декілька висновків/спостережень щодо Мюнхенської конференції

1. На відміну від попередніх років до 2022 року (навіть, уже після 2014-го), ця конференція проходила під знаком обговорення не окремих деталей та протиріч в рамках існуючого світопорядку, а з розумінням того, що колишніх правил немає, і формуються нові...

Якою може бути відповідь Європи на "стан руйнування" (у контексті Мюнхенської конференції)

Ну, що ж, дискусія "Так/Ні" всередині Європи, яка активізувалась після Давосу (Гренландії, "Ради миру" Трампа та збереження ризику Росії) щодо стилістики взаємодії із США, матиме продовження і на Мюнхенській конференції...

Про нормалізацію ненормального

У поета Квінта Гораціо Флакка є такий вислів "Нічому не дивуватися" (Nil admirari). Ця фраза, що спочатку позначала стан незворушності (ні поганим, ні хорошим), характерний для стоїків та епікурійців (така собі нірвана), згодом у літературній традиції стала використовуватися для опису аристократичної стриманості, а то й часом снобізму...