Подоляк, припиняй бомбити Іран!
"Тегеран не оставит без ответа атаку дронов на Исфахан, как и намеки Киева о причастности к этому, заявил РИА Новости член комиссии иранского парламента по внешней политике".
Скажіть, навіщо балакучий радник ОП Михайло Подоляк трьома днями раніше "натякав" у Твітері, звертаючись до іранців: "...Україна ж попереджала." Що там ми могли попереджати, коли клянчимо у союзників ракети з дальністю бодай на 150 км? Про що Подоляк взагалі міг попереджати: про те що українські соколи відбомбляться по військових об'єктах в Ірані?... Чи це було викликано бажанням підвищити свій статус в очах самого себе? Чи елементарною дурістю? Вочевидь, це чергова спроба влади сподобатися виборцеві, бо той слабо розуміє, що протягом року ми живемо й боремося за рахунок платників податків західних країн. Зате в нас є мережа свіжезаасфальтованих доріг. Точніше – була.
Зайва балакучість стала причиною формальної відставки одного позаштатного радника, який з незрозумілої причини подав заяву на звільнення, хоча позаштатників звільняти не треба. Але електорат, якого збентежила безтактна заява Арестовича, у такий спосіб заспокоїли. Тепер власник оксамитового тембру так само продовжує продавати своє заспокійливе, пересипаючи промову матюками в ефірах Фейгіна: тепер йому можна, він вільна людина, а хіпстерам й таксистам такий матюкальний стиль подобається.
Коли напише заяву на звільнення Подоляк: після того, як рашисти вгатять іранськими ракетами по Україні? Якщо Подоляк піде з посади прямо зараз, країна не помітить цієї втрати. Користі від нього немає, шкода очевидна. Його порожня балаканина в ефірах й шкідливі пости у соцмережах мають зникнути разом із їхнім носієм. Але коли "сміливого" посла, який ображав канцлера країни, що стоїть на другому місці у підтримці України, підвищують у посаді, це говорить про рівень існуючого держуправління й заохочення дворового хамства в управління державою. При цьому українці чомусь посміхаються з напівблатного стилю заяв керівника МЗС расії Лаврова чи відверто босяцької поведінки російського царя. То ми в них вчимося чи просто кожен патякає кому що подобається?
Часом складається враження, що сенс української дипломатії – це продукування безсенсових заяв. Найкращим результатом можна вважати відсутність реакції на них, найгіршим – те, як зреагував Іран. Й ця балаканина Подоляка – не випадковість. Згадайте заяви українського МЗС щодо виключення раші з Радбезу ООН, про відключення їх від системи СВІФТ, й багато інших. Причому, одразу після проголошення цих ініціатив було зрозуміло, що вони будуть провалені, не знайдуть підтримки. І з кожною такою проігнорованою заявою статус держави на міжнародній арені просідає. Вас починають сприймати як парвеню, який говорить не те, не там й не тоді, коли варто це робити. Не втомлююся дивуватися: коли наші вожді встигають працювати – настільки багато їх в інформаційному полі. "Арєстовщина" зашкалює, від отих "двох-трьох тижнів" до перемоги над супостатом вже нудить. Досить патякати, займіться справами нарешті!
Можливо в ОП не знають, що будь-якій заяві має передувати тяжка залаштункова праця, домовленості тет-а-тет с країнами, від голосування яких залежить підтримка ваших ініціатив. Кожне заява, кожне слово представників влади такого рівня має бути ретельно підготовленим фахівцями, узгоджено з профільними відомствами. Просто пиляти відосики й постити твітики – все це не є великою політикою. Це просто відосики й твітики. Але за кожне слово, навіть якщо його вимовила приватна людина, слід відповідати. В політиці все складніше. Нажаль, патякають подоляки й арестовичи, а відповідатиме за їхній "базар" народ України. У цьому конкретному випадку – під час обстрілів наших міст іранськими ракетами.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
