Про онуку секретаря РНБО й стратегічне фіаско України
РНБО для мене завжди була найбільшою державною загадкою. Здавалося б: у цих стінах мають визначати стратегію й напрямки розвитку України, прораховувати ризики, прогнозувати небезпеки, пропонувати президенту й суспільству гідні відповіді на виклики часу. Цього не було ніколи. А якщо хтось щось пропонував, то все це вмирало на столі численних президентів. Лише на самому початку РНБО намагалося стратегічно мислити й радити. Це було за часів секретарства Марчука, Горбуліна, Радченка. Але ніхто цих порад не слухав. В країні йшов дикий перерозподіл держвласності, формування кланів, придушення вільної преси, взяття під контроль судів, комерціалізація правоохоронної системи... За кілька років РНБО логічно перетворилося на фіктивну структуру, куди сплавляли політиків у вигляді почесного заслання.
Але ось з'явилися нові обличчя в політиці на чолі з Зеленським й з'явилася надія, що РНБО посяде гідне місце у формуванні державної політики. Новий секретар організації став відповідальним за непримиренну боротьбу з олігархами: укладав списки проклятих олігархів, даючи отмашку на їхнє цькування. Власне, це шоу було абсолютно нікчемним, шкідливим, протиправним.
З початком великої війни РНБО отримало друге дихання. Власне, результати його роботи й надалі залишались непомітними, але секретар Данілов почав мігрувати по ефірах, робити гучні заяви, які за статусом варто було б промовляти Верховному головнокомандувачу або очільникам збройних сил. Данілова стало в ефірі так багато, що виникало запитання: а коли ж він керує цим грізним органом, чи залишається на те час? Судячи з того, що після півтора роки війни не спостерігається навіть натяків на появу державної стратегії України, напевно, не залишається. Дії влади кожного разу примушують широко відкривати рота – не лише українців, а й західних партнерів. Замість стратегії спостерігаємо хаотичні судоми.
Чи то з цієї причини, чи то через його повну беземоційність, Данилов зник з медіа, його місце посіли інші спікери від влади – такі ж неоковирно порожні.
Можливо це було єдине вірне рішення. Він діалектично набувся стану попередників: сиди – нічого не роби, мовчи: це найбільше, що можеш зробити для держави.
Але Данілов не втримався: не можу казати сам – нехай за мене скаже онука, донесе до народу всю ненависть нашого роду до олігархів! Раптом в серйозних медіа з'явилися відомості про те, що 16-річна Маша Данілова записала кліп, який крутять на великому екрані. Присвячений він, звісна річ, єдиному, чим запам'ятався дідусь: олігархам. Дешева попса, якої повно на кожному розі, раптом захопила медіа й цей дилетантський кліп раптом почали демонструвати в кінотеатрах. Маша не схожа на перспективну поп-зірку, в яку воротили шоу-бізнесу вирішили вкласти гроші на розкрутку юного таланту. То звідки ж вони взялися: сама встигла заробити?
Звісно, онука за діда не відповідає. Але трохи скромності б не завадило, принаймні до кінця війни, доки діду на посаді.
Підіб'ємо риску: Маша виявилася гідною діда Олексія: абсолютно недоречна й безкорисна. Їм обом варто не відкривати рота.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
