УПЦ МП як плід "пєрєстройкі" та три сценарії для її майбутнього (роздуми напередодні виборів)
Обмірковуючи, все більше стверджуюся в думці, що УПЦ МП як структура – це відбиток горбачовської "пєрєстройкі". Такий висновок дає можливість якісніше аналізувати події в ній та прогнозувати майбутнє.
Її концепція є компроміс між прагненням незалежності, яке вже яскраво було видним у 1990 р., і конструкцією СРСР, яка хиталася, але ще не завалилася.
Внаслідок розділення у 1992 р. УПЦ МП законсервувалася у своїй "пєрєстроєчній" концепції. І внутрішньо УПЦ МП дотепер була тим, чим і "пєрєстройка" – симбіозом усвідомлення того, що треба щось змінювати, та бажання нічого принципово не міняти; сполученням підсвідомого прагнення позбутися гріхів імперії з бажанням зберегти імперську стабільність, впливовість і велич.
Особа спочилого митрополита Володимира була точкою рівноваги цієї хиткої конструкції. Замінити його не зможе ніхто. Тому єдиний можливий шлях для УПЦ МП – увійти в нові, сучасні реалії та зробити свій вибір.
Бо УРСР часів "пєрєстройкі" давно немає, суспільство докорінно змінилося. Тому і УПЦ МП, хоче цього хтось чи ні, – буде обирати не просто свого нового митрополита, а концепцію свого буття.
Судячи з ймовірних кандидатів, таких концепцій може бути три.
1. "Путін". На чолі УПЦ МП стає людина, для якої розпад СРСР – "найгірша катастрофа", Україна ж – географічна територія, а не Батьківщина. В умовах неоголошеної війни Кремля проти України шлях "Путіна" для УПЦ МП – шлях протиставлення себе суспільному настрою, перетворення на "фортецю в облозі", пошук "націонал-зрадників" в рясах та показова розправа з ними, закручування гайок та "сплочєніє рядов". Умовно успішним (з точки зору досягнення поставленої мети) цей шлях міг би стати лише за однієї умови – якби реальний Путін переміг Україну. Насправді ж це шлях туди ж, куди і Путін веде Росію – до катастрофи.
2. "Янукович". Обираючи цей сценарій буде обрано спробу "заморозити час", зафіксувати владу (і особисту владу керівника, і колишній вплив структури УПЦ МП на державу та суспільство). Шлях зовнішньої лояльності Москві у сполученні з прагненням залишати її саме зовнішньою. Позірна українська риторика при внутрішньому відкиненні української ідеї. Закручування гайок і створення "партії влади" під особу "Лідера", де в ближньому колі союзники швидко будуть замінені на власних висуванців (умовну "сім'ю").
В нинішніх умовах шлях "Януковича" для УПЦ МП – шлях швидкої катастрофи. Бо влада реального Януковича трималася на згоді суспільства терпіти його. Хоч більшість розуміла, що все йде не туди, але – мовчазно терпіла. Доки терпець не увірвався. Для "Януковича" від УПЦ МП просто немає часу на побудову своєї "партії регіонів" і утвердження своєї "сім'ї". Тиск суспільної думки та розхитаність конструкції самої УПЦ МП не дозволить реалізувати плани, а тому "Януковича" від МП свій Майдан чекатиме значно швидше, ніж реального прототипа.
3. Найбільш вірогідний варіант – "Кучма" (або "Єльцин"). Керівник, який готовий порвати зі старою ідеологією, але будуватиме свою конструкцію більше зі старих, ніж з нових елементів; який вестиме політику багатовекторності, маючи на увазі єдиний вектор – власний; який прагнутиме бути арбітром у суперечках, а не їхнім активним учасником; для кого місце в історії важливіше, ніж збереження особистої влади. Такий керівник – фігура суперечлива, але на фоні інших, мабуть, найбільш оптимальна як з точки зору збереження внутрішньої стабільності УПЦ МП, так і сприйняття її у суспільтві й створення передумов для подальшої еволюції від конструкції епохи УРСР до Церкви в незалежній Україні.
4. Судячи з усього (якщо продовжити аналогію) своїх "Кравчука" (вихідця зі старої системи, який готовий будувати щось принципово нове), "Ющенка" (українофіла-романтика) і "Порошенка" (українофіла-прагматика) в УПЦ МП або немає, або немає реальних шансів такого обрати. Хоча тип "Порошенка" для УПЦ МП підійшов би краще, ніж "Кучми".
Зрозуміло, що всі ці аналогії – умовність, і реальні люди, як і події в історії, не повторюються буквально. Проте, ще премудрий Соломон сказав: "Все, що було, те і буде, і якщо скажуть тобі: подивись, ось нове! – придивися, і ти побачиш, що це – добре забуте старе." Зрештою, Церква – Христова, і Господь дасть УПЦ МП, як благословення або як попущення, такого керівника, який їй належить. Але дасть враховуючи вибір людський, бо особисту свободу волі кожної людини Бог ніколи не скасовує.
Лишилося близько тижня до часу, коли УПЦ МП обере свого митрополита – і своє майбутнє: повернутися в СРСР, спробувати залишитися УРСР чи все ж таки наздоганяти незалежну Україну.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
