2017: навчаючись сприймати реальність
Рік тому, описуючи особисте бачення підсумків 2015 року, дуже очікував, що 2016 рік зможе стати роком комунікації. Тобто роком формування навику спілкуватися заради співпраці, навчитися чути один одного, розуміти і довіряти тим, з ким маєш честь/доводиться працювати. Бо лише довготривала співпраця націлених на результат команд може забезпечити той шалений перелік змін, які необхідні для України.
Озираючись на рік назад, можна було б дуже легко сказати – цього не сталося. Але якщо проаналізувати детальніше – то ми лише почали цьому вчитися. І навчання йде дуже і дуже важко. Що й не дивно, бо з шаленим рівнем недовіри до влади, як системи інституцій та механізмів, за відсутності верховенства права, а відтак недієвості правил співпраці, процес налагодження комунікації не може бути легким. Ну тобто є шлях, який його суттєво спрощує – підмінити комунікацію піаром. Але що в результаті цього відбувається, ми бачимо на прикладі антикорупційної боротьби в Україні: вже заявляли і про повне подолання топ-корупції, і арештовували всіх в усіх позиціях, а вироків та поверненних в державний бюджет коштів – мінімум-мініморум. Звідси і понад 86% населення, які за даними Світового барометру корупції не вірять в ефективність влади у боротьбі з цим раком системи державного управління.
Та все ж таки ми маємо чудові, хоча і локальні майданчики успішної комунікації з акцентом на результат. І що не дивно, саме там, де є хоча б якісь успіхи чи натяки на їх можливість у майбутньому. Це і приклади роботи системи електронних державних закупівель "Прозорро", формування Ради громадського контролю при Вищій раді правосуддя, запуск та функціонування порталу публічних коштів spending.gov.ua, тощо. Всі ці, і не лише ці "точки зростання" не були б можливими, якщо б не зійшлося в одному місці кілька факторів: наявність команди реформаторів у владі (не одиниць, а саме команд), готовність міжнародних партнерів інвестувати ресурси в ці проекти, група експертів в громадському середовищі, які беруть на себе частину популяризації рішення та моніторинг якості його втілення ну і якісна комунікація чи то на рівні тих хто приймає рішення, чи, за потреби, на широкому суспільному рівні.
У 2014-2015 році, не маючи системного бачення поступовості змін, активна частина населення кинулася робити те, що було найбільш наочним і де були хоч якісь заготовки. По іншому і не могло бути, бо без бачення виокремити пріоритети дуже складно. Тому фронт розгорнувся від Конституційної реформи до реформування адміністративних послуг, від податкової системи до соціальної, від оборони до культури. А можливостей утримувати такий фронт просто не було та й немає. Нам би сконцентруватися, але стільки була роздано обіцянок та взято зобов'язань, що легше було перекласти відповідальність за недосягнення на когось, ніж чесно визнати неспроможність зробити все. У 2016 році цей стан лише загострився, бо, оправившись від першого переліку, відчувши переключення наших міжнародних партнерів на внутрішні справи, плечі розправили ті, хто досконало знає всі системи управління і вміє вертіти ними, як циган сонцем – вчорашні. Ті, хто були сіллю системи Януковича, не виходячи на топі-рівні, ті, хто в своїх деклараціях показав супер статки, все життя пропрацювавши чиновником, політиком, суддєю, прокурором чи фіскалом. Вони не потребують концентрації, бо у них є своя система, яка призводила і призводить до некерованості та неефективності в Україні у різних галузях – система їх власного інтересу. І у 2017 році вони ще більше посилять наступ.
Що найкраще виходить у "вчорашніх" – стоврення паралельної реальності. Де то немає війни, а то вона стає причиною пояснення всіх негараздів, навіть там, де їх ще вчора не було. Де то корупція найбільша проблема, то її придумали "грантожери" та міжнародні парнтери, щоб викручувати нам руки і заробляти на цьому. Де...реальності не існує, а тому і не зрозуміло що і як варто змінювати щоб її покращити. І ця картинка дуже приваблива, бо дозволяє жити у коконі "від-мене-нічого-не-залежності". Але якщо ми хочемо це змінити, то перш за все треба навчитися – бачити реальність такою як вона є. І більшість з нас лише починає цьому вчитися.
Тому ми насправді в багато чому починаємо 2017 рік як і 2016 – навчаючись співпрацювати. Тільки позитивом є те, що у нас вже є історії успіху та команди, які цей успіх вміють здобувати і, що не менш важливо, захищати. Тому, за аналогією з подіями на фронті, нас чекає важкий рік позиційної боротьби. Боротьби, в якій дуже важливо, очікуючи допомоги з-зовні, розраховувати лише на власні сили. Боротьби де дуже важливо не лише захистити існуючи "точки зростання", а й вишуковувати та займати нові позиції, бо інакше їх займе ворог. Боротьби, де вчорашній супротивник може ситуативно виявитися партнером, а вчорашній партнер – підвести. І що найголовніше, все менше і менше буде відчуватися допомога волонтерів, людей вмотивованих на геройство, а все більше і більше буде потрібно професіоналів, людей здатних працювати в надскладних умовах та досягати результату.
Щоб не демотивовуватися важкістю короткострокової перспективи, а 2017 рік точно не буде райдужним і простим, варто, за словами світлої пам'яті Богдан Гаврилишин, мріяти буйно. Тобто мати довгострокову ціль і йти до неї постійно, хай з підйомами та падіннями, але йти. Ніхто крім нас самих не збільшить кількість "точок зростання", не вирівняє фронт. Що б не обіцяли популісти, які б месії не гарантували "рай вже сьогодні". Не зачаровуймося, щоб не розчаровуватися. Бо лише сприйнявши реальність можна починати її змінювати.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
