Сірники – найкращий подарунок Кобзареві

Увечері, вертаючись додому, я зайшов до продовольчої крамниці, на честь якої названо народом усі прилеглі території довкола неї, та автобусну зупинку. Назва цього магазину – "Зелений папуга", або ж як часто кажуть місцеві: "Зелена папуга", чи "Зелений папугай". Купити я мав сірники, бо дружина попросила. Зрештою я їх і купив, а бонусом отримав на згадку ось таку розмову:

Я до продавця – Дайте, будь-ласка, блок сірників.

За мною в черзі стояла маленька, років 4-х, дівчинка з татом. Дівчинка, смикаючи тата за рукав, питає його нашим суржиком – Папа, а "сірники", це шо?



Тато дівчинки – "Сірники", це спічкі.

Дівчинка розгублено – Папа, а "сірники", це по-англійськи "спічкі"?

Тато – Ні, по-українськи.

Дівчинка – А "спічкі" – це по-якому?

Тато – Спічки, це по-русскі.

Дівчинка – Папо, а ми русскіє?

Тато, вже дещо знервовано – Ні, ми українці.

Дівчинка посміхаючись – Тоді я буду казати "сірники" українською!

За символічном збігом, розмова ця відбулась 9-го березня, на День народження Тараса Шевченка. Думаю, що почувши останню фразу дівчинки з "Зеленого папуги", великий поет не захотів би більшого подарунку ніж її обіцянка.