Куди поведе Україну перший "лібертаріанський" Міністр фінансів? Про реформи і фізкультурне товариство "Колос".
Законодавча влада в Україні, зазвичай ставиться до економіки досить специфічно, передбачаючи одночасно широкі соціальні видатки (щоб сподобатися електорату), низькі податки та мінімальне втручання держави в економіку (для захисту свого бізнесу та бізнесу спонсорів). Ця, досить утопічна, позиція притаманна не лише "офіційній" опозиції, але й парламенту в цілому.
Виконавча ж влада традиційно займає протилежну позицію: вона точно знає, що на збільшення видатків грошей особливо немає (але й зменшувати їх не збирається), а податки мають лишатися такими як є, або збільшуватися. Крім того, в уряді вважають, що мають повне право втручатися будь-коли в будь-який сектор економіки, адже... для цього він ніби й існує.
Третій сектор, незалежні економічні експерти та прозахідні неурядові організації у своїй масі мають лібертаріанське бачення світу, тобто виступають за суттєве скорочення видатків, зниження податків та кардинальне зменшення впливу чиновників на економіку.
Цій традиції вже багато років, і навіть минулий "технократичний" уряд не оминув цієї долі: хоча в ньому і були "острівці лібералізму", повноцінної політики переходу України до вільної економіки ніхто насправді не впроваджував. Врешті-решт від "регуляторної гільйотини" відмовилися, податкове навантаження майже не зменшилося, а відсоток ВВП, який розподіляється через держбюджет, лишився майже незмінним.
В результаті Україна продовжує пасти задніх у важливих міжнародних економічних рейтингах, таких як, приміром, рейтинг за Індексом економічної свободи, де нашими сусідами є фактично соціалістичні Білорусь, Куба та Венесуела.
Приклад Венесуели є особливо виразним. Занепад цієї багатої на нафту країни (до речі, члена ОПЕК) показує, до чого може довести країну безмежний популізм.
Все починалося з націоналізації приватних підприємств та обіцянок солодкого життя для всіх громадян. Закінчилося тим, що доступ до супермаркетів Венесуели охороняють озброєні солдати, прості люди мають право купити деякі види товарів лише раз на тиждень (ведеться відповідний реєстр), а купівля туалетного паперу для венесуельця взагалі схожа на родинне свято. Державні службовці працюють лише 2 рази на тиждень з метою економії електроенергії та грошей у держбюджеті.
Так, все це дуже схоже на те, що було у нас в кінці 80-х. Але це не означає, що для України ті часи пішли назавжди.
Справа а тому, що український великий політичний маркетинг продовжує робити ставку на прості рішення, популізм, обіцянки знизити тарифи та підняти зарплатні для всіх, і останні соціологічні дані показують, що це, як завжди, працює.
Тому Венесуела дає нам і певну засторогу: до чого ми можемо докотитися, якщо дозволимо урядовцям безкінечно гратися на почуттях та бажаннях виборців.
І в цьому контексті дуже цікавим є те, яку економічну політику буде впроваджувати уряд Гройсмана взагалі, та новий очільник Мінфіну Олександр Данилюк зокрема.
Так, соціально-економічна ситуація в країні надзвичайно складна. Люди зараз дуже нервуються, об'єктивно багатьом жити стало складніше.
Однак, на відміну від усіх попередніх міністрів фінансів, для яких соціальні видатки були "священною коровою", Данилюк називає себе лібертаріанцем, тобто людиною, яка виступає за мінімально можливі податки, має стовідсоткову нетолерантність до неефективних державних витрат та чи не єдиними завданнями держави бачить захист життя, здоров'я та приватної власності її громадян.
Але повернемося в Україну.
У 2012-2014 роках пан Данилюк очолював Координаційний центр з впровадження економічних реформ при Президенті України. Ця структура була досить специфічною: експерти пропонували сміливі правильні речі, але більшість пропозицій лишалися поза увагою президента, адже, як показала історія, Віктор Федорович мав свої уявлення щодо економічних реформ.
Згодом Данилюк став одним з засновників Центру вільної економіки імені Бендукідзе, який було створено з метою популяризації та практичного впровадження в Україні ідей видатного грузинського реформатора Кахі Бендукідзе (зменшення державних витрат, спрощення Кодексу законів про працю, приватизація держпідприємств, тощо). Без цих реформ країна не виживе – казав сам Данилюк в одному зі своїх старих інтерв'ю.
Та й в свіжих коментарях вже на посаді Міністра фінансів Данилюк продовжує називати себе лібертаріанцем, а головними завданнями на найближчий рік вважає завершення податкової реформи, реформу публічних фінансів, а також прозору приватизацію.
Кожен з цих сміливих кроків планувався і минулим урядом. Однак податкова реформа не відбулася через конфлікт між Мінфіном та профільним комітетом парламенту. Про реформу публічних фінансів (та рух коштів за послугами) також багато говорили, але нічого не зробили. Законопроекти щодо приватизації держпідприємств неодноразово виходили з Кабміну та також неодноразово помирали у стінах ВР.
Тобто головне питання сьогодні навіть не в намірах, а в практичній реалізації цих намірів. І тут вже дуже важливо, наскільки цей уряд хоче реально увійти в історію, наскільки наполегливими будуть його представники в роботі з Верховною Радою, яка є ключовим елементом в реформах, та чи дотримається міністр фінансів своїх економічних поглядів? Тобто, поведе він країну у напрямку Гонконгу та Сингапуру, чи поверне назад, у бік Венесуели? Що обере – процвітання чи черги за милом?
Перші кроки та заяви нового уряду в економіці – досить суперечливі. З одного боку, уряд вже суттєво підняв комунальні тарифи. З іншого, податкова реформа у версії нового очільника Мінфіну пропонується зовсім не лібертаріанська. І тут він може натрапити на граблі своєї попередниці та заблокувати взагалі будь-які суттєві зміни до Податкового кодексу.
Які ще інструменти має Данилюк аби лишитися вірним лібертаріанським поглядам на своїй посаді? У першу чергу це – скорочення державних видатків. Необхідно "продавити" в Раді продаж держпідприємств, провести чергові скорочення в держапараті та зверстати абсолютно новий бюджет.
Для мене особисто в держбюджеті існує досить чіткий "маркер реформ". Це – фінансування всеукраїнського фізкультурно-спортивного товариства "Колос".
Звідки воно взялося? У 1950-х роках крім всесоюзних спорттовариств у кожній з 15 республік СРСР було сформовано по 2 товариства: одне представляло промисловість, інше – сільське господарство. Із року в рік ця непримітна стаття у кілька мільйонів гривень переходить з бюджету до бюджету, не дивлячись на скандали з майном товариства та очевидну неефективність підготовки спортсменів за галузевим принципом.
Звичайно, це невеликі гроші. Але і їх теж необхідно економити. Від імені платників податків буду наполягати, щоб новий міністр фінансів, нарешті, вичистив держбюджет від всього цього радянського спадку, провів свого роду його "декомунізацію" та почав життя нашої країни з нової, чистої, мінімалістичної, лібертаріанської сторінки.
