Верховна рада і користь княжих усобиць
Якби ще жив-був Нестор-літописець, або інший який літописець-монах в Лаврі, писав літопис так, як по традиції тра', то виходило б щось от таке:
2006 (7514 від створення світу) оголосив Великий Президент Київський вибори у Верховну Раду по всій землі нашій. І вибрали нову Верховну Раду, і були ті вибори чесними. І кланялись народу депутати, і обіцяли народу служити і цілували на тому хрест і не дотримали клятви.
Бо як зібрались вони вибирати коаліцію, то умовилась була Юля Володимирівна з Олександром Олександровичем і з Віктором Андрійовичем, що будуть вони спільно проти Віктора Федоровича. І зібрались вони разом, і поклялись про це, і хреста цілували. І відступив Олександр Олександрович від клятви своєї, і побіг до Віктора Федоровича, зрадивши братів своїх. І сів тоді Віктор Федорович на Прем'єрське крісло, а Олександру Олександровичу дав Спікерське.
І так далі можна продовжувати. Вийде ще цікавіше, ніж "літопис київський", тільки без опису битв. Хоча... По літопису, правда, княжі усобиці закінчились трагічно – татарами. Але ж літописи писали не монашки, а монах и (як жаль!).
І якби всі ті Володимири, Юрії, Ярослави, Ізяслави і Всеволоди (чого княжих дітей все однаковими іменами називали?) так от – якби всі вони сиділи собі тихо в Чернігові, Пересопниці, Вишгороді, Переяславі, Галичі, Луцьку і не лізли "на київський стіл", хіба б знали цікаві нащадки, як називалось місто, що було колись за Новомильськом, де зараз чорні археологи риються? А тепер знає, бо там чекав Володимир Галицькии Андрія Юрійовича, коли йшли проти князя Ізяслава Мстиславовича. Ще нащадок грамотний знає, як 1112-го називалась річка Горинь, і як ті всі міста називались, що зараз вiд них тільки урочища і городища, і як кості князя Ігоря хрестили, щоб у церкві покласти, і що таке фофудія, все-все грамотний нащадок знає, історією пишається, ще й з сусідами ділиться, хіба шкода? А ходили б депутати тихо на роботу, як замучені держслужбовці, на 8 годину – і дохли б мухи в сухій чорнильниці літописця. Правда, згадуються в літописах і прості люди, яких то пограбують, то села спалять, але нічо' – їм зараз пам'ятники в кожному селі ставлять, може, вони й втішаться.
Найсумніше ж те, що досі ніхто не зрозумів: літописи мають писати жінки. Бо вони так писатимуть, що у всякого князя відпаде охота людей різати, села палити, аж не буде кому.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
