8 травня 2018, 10:50

Ветерани Великої Вітчизняної

Я сиділа в архіві СБУ і читала справу. Справа була товста, по одному вбивству комуніста судили шість чоловік. Всі вони на допитах признавались спокійно і щиро, що вступили в УПА, що ходили на збори (збори?) і читали листівки (нащо?) а потім признавались, що вбили "комуніста", прийшли на вечорниці де він випивав, викликали за хату і вбили а труп кинули в річку Устю.

Максим, як самий злий, ще в допитах признався, що повісив тому комуністу на шию кошик з картоплею.

Там же були вклеєні конверти – особисті речі кожного. Конверти вже були розірвані і я могла діставали і читати орденські книжечки, подяки від Сталіна, за "взятие города-крепости", військові квитки.

Наскільки я знаю, ці шестеро до суду навіть не були знайомі, єдине, що в них спільне – всі вони воювали в радянській армії, пройшли війну, дійшли до Берліна, вернулись додому після Победи.

Де й були взяті і засуджені на 25 років каторги (розстрілу в 1947 році не було – його тимчасово відмінили). Вони були – ветерани.

В кінці справи Максима була записка, писана олівцем – він просить переглянути справу, він пише, що свідчення "давав під тиском", що він хворий на туберкульоз, ще з війни, що в тюрмі хвороба загострилась, що він – єдиний хто в сім'ї заробляє, що він має медалі і нагороди, що він воював, що брав Берлін – врахуйте це, перед винесенням вироку. Записку просто підшили в справу, нікуди її не відправили. Її читала я і думала, що почерк в нього – зовсім як в мого батька. Бо Максим – брат моєї баби. Про нього ніхто нічого не знав, за що судили, чого, де помер – поки я не почитала справу.

І найцікавіше було в кінці.

Хтось з тих шести, хто вижив подав в 60-х на реабілітацію.

Справу переглянули. Подивились домові книги де ніби-то жив "комуніст" – там такої людини зареєстровано не було. Опитали людей які тоді працювали в "столовому тресті" – вони не знали нікого з таким іменем, така людина там ніколи не працювала. Шукали свідчень де було б щось про труп – трупа не було. Їх засудили за вбивство на 25 років кожного, Максим помер в тюрмі, а вбито нікого не було.

Єдина їхня вина була – вони були ветерани. Вони воювали.

Завтра почнеться оце все – червоні тюльпани і гвоздики, пафосна музика. "Вони мають право, вони воювали за оту саму державу під червоним прапором і держава їх цінувала – тепер вони мають право пишатись" – скажуть ті, хто таємно сумує за помпезними і пафосними парадами. А може ще й вийдуть, подзеленькуючи медалями пару не справжніх "ветеранів", щоб нагадати нам про російську пропаганду, "воевавших дедов" і "уважение". А ті хто ностальгує за совком знов розкажуть мені про те, який почот був завжди в СССР тим, хто пройшов війну. А я їх слухатиму і згадуватиму архів, два томи справи.

Да, і вияснивши в 60х, що вбивства ніякого не було тодішнє кгб у реабілітації відмовило. Тільки в 90х, повторно, ті, хто дожив, – а їх було тільки двоє – дочекались.

Активісти, комуністи, комсомольці і Голодомор

Перші з них прийшли в село Комиші нині Сумської області, а тоді – Харківської губернії, 1918 року. Ті, перші, були дикі і жорстокі. Вони сказали, що вони – комуністи, нова власть, і першим ділом змусили церкву заплатити їм за те, що вони її не закриють...

Ветерани Великої Вітчизняної

Я сиділа в архіві СБУ і читала справу. Справа була товста, по одному вбивству комуніста судили шість чоловік. Всі вони на допитах признавались спокійно і щиро, що вступили в УПА, що ходили на збори (збори?) і читали листівки (нащо?) а потім признавались, що вбили "комуніста", прийшли на вечорниці де він випивав, викликали за хату і вбили а труп кинули в річку Устю...

Тернові хустки – на онучі. Про Голодомор

Вона багато любила розказувати про себе. Про те, як батько її шив чоботи, як вона впала з коня, як ходила до школи, як валили в селі церкву і розкопували могли священників, щоб дістати золоті хрести...

Путін не спить

Є така традиція – проводити паралелі. "От в Росії такого-то року було так", ну і в нас теж має бути, як в Росії того року. Ці всі прогнози зазвичай не збуваються, просто потім той, хто писав, тихо не нагадує, що він був говорив...

В Росії зараз відбувається Майдан

Коли я натрапляю на чергову статтю про те, що Росії скоро кінець, уже навіть не серджуся. Це наш інформаційний фон з ранньої весни. "Зелені чоловічки захопили Крим, Росії скоро кінець", "В Донецьку, Луганську і Харкові зворушення, але не бійтесь, бо Росії скоро кінець"...

Що сьогодні святкуємо?

Не треба святкувати – кажуть деякі, це просто день пам'яті, могло б усе закінчитись абсолютно не так, було страшно, дуже страшно. І досі нічого не закінчилось – додають інші...