26 листопада 2016, 09:29

Тернові хустки – на онучі. Про Голодомор

Вона багато любила розказувати про себе. Про те, як батько її шив чоботи, як вона впала з коня, як ходила до школи, як валили в селі церкву і розкопували могли священників, щоб дістати золоті хрести.

Вона – моя бабуся.

Ми тоді лущили квасолю. Я, вона і моя сестра.

"Квасоля... – казала бабця, лущачи її, – Нею тільки в голод і спасались... Батька ж мого, вашого прадіда, забрали в Сибір, як куркуля, а ми лишились – мати наша, і ми, чотири сестри. І от перед голодом все батько сіяв квасолю. І в діжки її складали. Нащо вона була? Стояла собі. І от як прийшли ті – активісти. Вони ж все шкребли: картоплю, зерно, все забирали, курей позабирали, корову, все-все, тільки квасолі не брали, бо нащо квасоля? Кому вона треба? Не було в них наказу на квасолю. От ми в голод і варили її, і смажили, і розтирали на борошно... пиріжки з нею робили".

Сестра запхала в полущену квасолю руку і ворушила пальцями.

"Від тих пиріжків вийшла раз біда. Ми ж всім старались помогти. То мати забрала хлопчика – рідня наша, всі в хаті вмерли, тільки він один лишився. Голодний такий, тиждень вже нічого не їв. Дали йому одного пиріжка, спати вклали. А він вночі встав, знайшов макітру. Як знайшли ми вже його, то він корчився від тих пиріжків, лізли вони йому з рота, а він тільки пхав назад... Помер до ранку".

"А мати всі носила ту квасолю в торбинках, усім родичам, – казала бабця далі, – Знаєте, село стало таке порожнє в голод, буряну наросло повно. От мати мене посилала з тими торбинками. І от занесла я раз своїй бабі, це вам вже прапрабаба буде, і лишилась в них ночувати. А вони з багатших були, і ці активісти, комсомольці, все в них позабирали, все чисто, нічого на дворі не було, і ще ж приходили, дивились, чи їм ніхто нічого не приніс. І комини їм в хаті повалили, щоб нічого варити не могли. То мій дід, знаєте, вікна позакривав дошками, і вночі, щоб ніхто не бачив, вони розпалили вогонь, як змогли, і вже варять жменьку тої нашої квасолі. А тут комсомольці, двері вибили, троє їх було, і ще дівчина з ними, така в кожанці. "Ще не вмерли?" – стали кричати, та і перевернули ту квасолю, вилили у вогонь, перебили всі горшки в хаті, а та дівчина ще насміхається, взяла кухля розбитого, і тикає моїй бабі – нате, води нап'єтесь як вмиратимете".

"Вони, комсомольці, до багатих ночами ходили, вони золото шукали, гроші, хустки, намиста, все, що було, все забирали для революції. Онучі в них з тернових хусток були – хвастались. А двоє найгірших все вчащали до одної Тетяни, чоловіка її теж забрали в Сибір, а про неї казали, що гроші має. Так одної ночі стали їй казати, що пристрелять, як не отдасть. Один тримає її, до стіни приставив, а другий з пістолета цілиться та стріляє. А вона кричить, рветься, викручується, та шарпнулась, та він свого того товариша, який її тримав, і застрелив. Як вона це побачила, то вибігла, біжить по вулиці і кричить-голосить, а вулиця порожня, тільки всі чують, що Тетяна біжить і кричить, і ніхто не виходить".

"Ховали своїх в городах... Ми того хлопчика теж в городі поховали, за садком. Досі хрестик стоїть... Як поїдете якось до прабаби, то побачите".

Ми малими так і не поїхали до прабаби – дуже далеко, Сумська область, а ми жили в Рівному. Коли ми зрештою приїхали туди – були тинейджерами, нам хотілось на річку, до місцевих дівчат і хлопців, троюрідні брати нас катали на човні, на мотоциклі, водили на дискотеку... але одного разу ми йшли городами з гостей від якихось родичів, і я побачила ці хрестики в городах за садками – в кожному дворі, майже в кожному.

Активісти, комуністи, комсомольці і Голодомор

Перші з них прийшли в село Комиші нині Сумської області, а тоді – Харківської губернії, 1918 року. Ті, перші, були дикі і жорстокі. Вони сказали, що вони – комуністи, нова власть, і першим ділом змусили церкву заплатити їм за те, що вони її не закриють...

Ветерани Великої Вітчизняної

Я сиділа в архіві СБУ і читала справу. Справа була товста, по одному вбивству комуніста судили шість чоловік. Всі вони на допитах признавались спокійно і щиро, що вступили в УПА, що ходили на збори (збори?) і читали листівки (нащо?) а потім признавались, що вбили "комуніста", прийшли на вечорниці де він випивав, викликали за хату і вбили а труп кинули в річку Устю...

Тернові хустки – на онучі. Про Голодомор

Вона багато любила розказувати про себе. Про те, як батько її шив чоботи, як вона впала з коня, як ходила до школи, як валили в селі церкву і розкопували могли священників, щоб дістати золоті хрести...

Путін не спить

Є така традиція – проводити паралелі. "От в Росії такого-то року було так", ну і в нас теж має бути, як в Росії того року. Ці всі прогнози зазвичай не збуваються, просто потім той, хто писав, тихо не нагадує, що він був говорив...

В Росії зараз відбувається Майдан

Коли я натрапляю на чергову статтю про те, що Росії скоро кінець, уже навіть не серджуся. Це наш інформаційний фон з ранньої весни. "Зелені чоловічки захопили Крим, Росії скоро кінець", "В Донецьку, Луганську і Харкові зворушення, але не бійтесь, бо Росії скоро кінець"...

Що сьогодні святкуємо?

Не треба святкувати – кажуть деякі, це просто день пам'яті, могло б усе закінчитись абсолютно не так, було страшно, дуже страшно. І досі нічого не закінчилось – додають інші...