Епідемія
В 1348 році у Флоренції в церкві Санта Марія Новела зустрілись семеро молодих жінок, помолившись вони сілу в куточку і завели бесіду.
Бесіда їхня була про те, як набридло вже їм жити у Флоренції, повній страху, де одні люди мруть, інші – бояться померти, кожен будинок вічно відкритий. Частина людей обмежила себе в їжі, питві і в розмовах, сподіваючись, що це допоможе. Частина пішла пити і їсти, в своєму або в чужому будинку, гуляти і тішитись життям, поки воно ще є. Ще хтось носить повні жмені сушених і свіжих трав, відвертається від перехожих, зачиняється в себе в будинку. Але мруть і ті, і другі, і треті однаково. То була чума.
Минув 661 рік.
І нині, за найменшого приводу до паніки, вона розгулялась на повну силу.
Як у середньовіччі, люди придумують якісь міфічні способі захиститись.
Інтернет повний всякого, просто перерахую, отже: що це за хвороба? Це ж легенева чума, що переходить в черевний тиф, а від нас приховують! Всюди розставлені баули з ліками. Ліки стануть розбризкувати з літака з шостої до третьої ночі, будьте уважні і не забудьте зачинити вікна. Інші заперечують – відкрийте вікна і самі вийдіть, якщо маєте дітей – винесіть і їх, ці ліки полікують все, що можна. А домашні засоби лікування – це просто чудо, крім стандартного лимона і часнику рекомендують іще їсти обліпиху, яблука і буряки, а також: думати про хороше, носити маску, не носити маску, бо все-одно не помагає, мазати носа маззю, не мазати носа маззю, бо не помогло, мити носа милом, мити "доместосом" дверні ручки три рази в день (ззовні), посипати килимок перед дверима хлоркою або дустом (вірус захоче витерти ноги і не зможе зайти), не гуляти, не дихати, не говорити, забити на паніку і гуляти-дихати-говрити все-одно заразишся, чо себе обмежувати?
Одним словом, стільки років пройшло, а люди як були, так і є.
Скигління, крики, тисячі букв в Інтернеті, невидющі від жаху очі над шарфами, що закривать пів-обличчя, мільйони слів по телефону, і люди від того ще самотніші, ще нервовіші, ще зліші. Ніхто не допоможе хворому – паніка, страх (чим би він не хворів) не дасть допомогти, всяк боїться за себе, за дітей, всяк готов спалити це прокляте місто.
Ті сім жінок, про яких я вже казала, знайшли собі до товариства ще трьох чоловіків (для того, щоб було кому керувати і командувати), поїхали з Флоренції до приміського замку і щасливо прожили там два тижні, відпочиваючи від паніки і розказуючи ті самі історії, котрі називаються книгою "Декамерон".
Ех, жаль, нині замків не залишилось.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
