Дєнь побєди
Перемога! Всюди величезна реклама, просто в очах рябить, як їдеш маршруткою центром Києва: все таке чорно-помаранчеве. А ще часом стрінеш в тролейбусі дядька з таким обличчям – "я ветеран войни", а по телевізору – "до дня перемоги лишилось чотири дні". Добре, що в мене телевізора немає.
А отак уявно взятись і перенестись би в часі, туди, коли святкувалося десять чи п'ятнадцять років "великої перемоги", і що б ми там побачили?
Побачили б колишню остербайтерку, вчительку української мови, яку нікуди не беруть на роботу – бо в Німеччині була, і тепер не має права вчити радянських дітей. Ніхто не зважає на те, що втікала вона в ту Німеччину, бо врятувала свою колегу-єврейку, вчительку математики, зате кожен зло скаже її, що от, ви там, у німців, м'ясо жерли, молоком запивали, з хлопцями полями гуляли, поки ми тут в консервній бляшанці голодну перловку варили. Он вона йде, така затравлена, озирається і проклинає свою дурість, що не втекла, поки могла, не вийшла заміж за француза, а повернулась додому.
Он возом їде з пологового заплакана жінка, в якої померла дитина – вагітною жінка багато працювала в колгоспі, бо час такий, післявоєнний, а у неї ще й сестра покарання відбуває десь в таборах. Он за возом біжить п'яний лоб, кричить, що він партизан, і "подвєзітє парррртізана, бандьори!", хапає жінку за хустку, тягне з воза.
А он дочка "врага народа", який відступив разом з німцями, як і тисячі переляканих українців, що пам'ятали Сталіна і голодомор, от тепер він в Америці, пише їй листи і пакує посилочки, он вона в американському платтячку йде, але нізащо не скаже своєму кавалеру, де її батько, як спитає – збреше, що загинув у війну.
А он, біля базару, просить милостиню скалічений ветеран війни, з медалями на грудях, без ніг, з покаліченим обличчям, ніхто йому на "день перемоги" ніяких подарунків чи грошей від держави не дає – багато їх таких, милостиню просять.
Ну все, можна вертатись назад, подивитись як ходять паради, стрілять салюти і вшановують ветеранів...
Правда, ветерани навряд чи справжні, бо ж пройшло 65 років, скільки це їм було, коли війна закінчилась? А коли почалась?
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
