Марена
Про русалок я розповідала минулого року, тому зараз на черзі – Марена.
Але спочатку нагадаю, що в суботу, 10 липня, знов відбуватиметься фестиваль "Країна мрій".
Тому треба піти за ОЦИМ посиланнячком і почитати, що відбуватиметься на Літературній сцені. І особливу увагу зверніть на такі от заходи:
СЦЕНА В ДВОРИКУ МУЗЕЮ ГОНЧАРА
15-30, читання-реконструкція поеток-двотисячниць "Обдарування Марени"
МІНІ-СЦЕНА "КУРІНЬ"
14.00 – 14.30 – Олена Захарчеко читає уривки з нової книги
І ще отаку гарну афішу намалював нам стронґовський:
А поки ви обдумуєте те, що прочитали і побачили, то я розкажу про Марену.
У більшості джерел, які мені довелося з цієї теми читати, вона фігурує або як опудало, або як дерево, або як богиня темних сил, смерті та іншої неприємної гидоти.
Насправді все не так погано.
Зокрема, ще на початку минулого століття на Слобожанщині "робили Марену" молоді дівчата.
Для цього вони зранку, в переддень свята Івана (Купала) викачувалися в цибулі – щоб вовки не чіпали – і йшли до лісу, нарвати лісових квітів. Потім робили з хусток ляльку – Марену, прикрашали її квітками і несли через усе село, співаючи біля кожних воріт – а з кожних воріт виходили їх слухати люди, вибігали діти, виносили якісь ягоди чи що інше.
Обійшовши село, дівчата йшли до води і кидали ляльку у воду, втікаючи якнайскоріше – бо останню Марена забере з собою.
Крім того – не можна було там лишатись, бо з води випливали русалки і забирали собі хустки і квіти – то власне для них і було, а русалки, як я вже розказувала минулого року, то такі істоти, з якими краще не бачитись.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
