3 лютого 2012, 14:59

КГБ

Все раннє, дошкільне моє дитинство пройшло під страхом кегебе.

Воно було скрізь – сусіди писали доноси, співробітників батьків викликали періодично для вербовки або бесіди, самих батьків теж викликали. Балакаючи вдома між собою, батьки косо позирали на телефон.

Цей страх десь в самому глибокому дитинстві в'ївся і так і є. Коли недавно діти віддерли від шафи якусь дивну штуку, я полізла на сайт, де збирають і фотографують всякі жучки, перевірити, чи то не жучок.

Я досі не знаю, чи жучок то був, чи ні, бо пішла з дітьми погуляти, а як вернулась – його вже десь не було. Насправді – ну що в мене в квартирі слухати? Дитячі лементи хіба.

Страх чогось невідомого з боку кегебе досі сидить в багатьох людях. Батьки винні були тільки в тому, що "мали родичів за кордоном". На фотографіях, де в середині вісімдесятих вся рідня проводжає до Московського поїзда тітку Марту з Лос-Анджелеса, є мала я в платті з оборками – і двоє в темних окулярах і з целофановим пакетом, в якому явно проступає магнітофон.

Знову ж таки: що вони збирались записати?

Пізніше багато моїх друзів розказували, як їх вербували. Друзі були всякі – програмісти, журналісти, розповідали, що їм обіцяли взамін. Сміялись. А деякі не сміялись і не розказували, я з такими не балакала відверто, бо підозрювала, що вони не дарма мовчать.

Колись один мій товариш-гей навчив розрізняти по людях в метро чи на вулиці, хто якої орієнтації. Добре було б якимось чином так само визначати, чи твій друг часом не дзвонить кому треба.

І добре було би, якби це лишалось на рівні спогадів про те, як мене приймали в жовтенята. Тільки чогось все одно стає страшно, коли читаєш біографію нового керівника СБУ. І не одній мені, вам теж, правда?

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.

Активісти, комуністи, комсомольці і Голодомор

Перші з них прийшли в село Комиші нині Сумської області, а тоді – Харківської губернії, 1918 року. Ті, перші, були дикі і жорстокі. Вони сказали, що вони – комуністи, нова власть, і першим ділом змусили церкву заплатити їм за те, що вони її не закриють...

Ветерани Великої Вітчизняної

Я сиділа в архіві СБУ і читала справу. Справа була товста, по одному вбивству комуніста судили шість чоловік. Всі вони на допитах признавались спокійно і щиро, що вступили в УПА, що ходили на збори (збори?) і читали листівки (нащо?) а потім признавались, що вбили "комуніста", прийшли на вечорниці де він випивав, викликали за хату і вбили а труп кинули в річку Устю...

Тернові хустки – на онучі. Про Голодомор

Вона багато любила розказувати про себе. Про те, як батько її шив чоботи, як вона впала з коня, як ходила до школи, як валили в селі церкву і розкопували могли священників, щоб дістати золоті хрести...

Путін не спить

Є така традиція – проводити паралелі. "От в Росії такого-то року було так", ну і в нас теж має бути, як в Росії того року. Ці всі прогнози зазвичай не збуваються, просто потім той, хто писав, тихо не нагадує, що він був говорив...

В Росії зараз відбувається Майдан

Коли я натрапляю на чергову статтю про те, що Росії скоро кінець, уже навіть не серджуся. Це наш інформаційний фон з ранньої весни. "Зелені чоловічки захопили Крим, Росії скоро кінець", "В Донецьку, Луганську і Харкові зворушення, але не бійтесь, бо Росії скоро кінець"...

Що сьогодні святкуємо?

Не треба святкувати – кажуть деякі, це просто день пам'яті, могло б усе закінчитись абсолютно не так, було страшно, дуже страшно. І досі нічого не закінчилось – додають інші...