4 листопада 2013, 21:28

70 років – дежавю

Я не буду говорити зараз про визволення Києва як про історичну подію. Тільки про святкування визволення Києва, яке оце збираються провести з великим розмахом.

Вчора я йшла собі по вулиці, підняла голову і побачила величезний білборд: "70 років". Мене охопило сильне почуття дежавю – ніби я знов мала і перелякана, стою під стіною заводу з трьома червоними кульками в руках, і всюди висять плакати "70 років". І стрічка, якою перевиті ті цифри, підсилила це почуття: така сама, як була тоді на плакатах, тільки кольору іншого.

Це був 1987 рік, і тоді святкували 70 років Великої Жовтневої Революції. Після довгого гучного мітингу біля заводу, змерзлі вчительки, погнала нас малих, як курчаток, слідом за "колонами робітників" до тільки насадженого парку біля новозбудованих будинків. Там закопали "капсулу з посланням нащадкам: відкрити в 2017 році" і привалили ї каменем.

Парк не виріс. Рештки дерев скоро з'їли кози, яких позаводили, рятуючись від голоду, люди з квартирами і балконами.

Камінь забрали для якогось пам'ятного знака, який робили у скверику. Капсулу витягли десь років через п'ять, і десь поклали, щоб не валялась. Звернення з неї випадково трапилось мені до рук минулого літа – то була беззмістовна пафосна писанина про діло великої партії і про нащадків, що мають підтримувати велику справу, що розпочав великий... і далі в тому ж дусі п'ять сторінок друкованих на машинці. Тоді це, напевне, вважалось верхом майстерності – вміти писати такі тексти.

До будинку, "зведеного на честь 70-ї річниці Великого Жовтня", не змогли підвести тепло. Люди спершу ще надіялись, затягували вікна ковдрами і топили буржуйками, а потім поробили собі автономне опалення.

Радянський Союз вмер.

Так от – нинішнє святкування так мені нагадує те, що було тоді, аж страшно. Навіть діти в школи не йдуть. (Не розумію чим там вони в школі будуть заважати святкуванню)

Побачимо, що ж з того вийде через чотири роки. Або скоріше.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.

Активісти, комуністи, комсомольці і Голодомор

Перші з них прийшли в село Комиші нині Сумської області, а тоді – Харківської губернії, 1918 року. Ті, перші, були дикі і жорстокі. Вони сказали, що вони – комуністи, нова власть, і першим ділом змусили церкву заплатити їм за те, що вони її не закриють...

Ветерани Великої Вітчизняної

Я сиділа в архіві СБУ і читала справу. Справа була товста, по одному вбивству комуніста судили шість чоловік. Всі вони на допитах признавались спокійно і щиро, що вступили в УПА, що ходили на збори (збори?) і читали листівки (нащо?) а потім признавались, що вбили "комуніста", прийшли на вечорниці де він випивав, викликали за хату і вбили а труп кинули в річку Устю...

Тернові хустки – на онучі. Про Голодомор

Вона багато любила розказувати про себе. Про те, як батько її шив чоботи, як вона впала з коня, як ходила до школи, як валили в селі церкву і розкопували могли священників, щоб дістати золоті хрести...

Путін не спить

Є така традиція – проводити паралелі. "От в Росії такого-то року було так", ну і в нас теж має бути, як в Росії того року. Ці всі прогнози зазвичай не збуваються, просто потім той, хто писав, тихо не нагадує, що він був говорив...

В Росії зараз відбувається Майдан

Коли я натрапляю на чергову статтю про те, що Росії скоро кінець, уже навіть не серджуся. Це наш інформаційний фон з ранньої весни. "Зелені чоловічки захопили Крим, Росії скоро кінець", "В Донецьку, Луганську і Харкові зворушення, але не бійтесь, бо Росії скоро кінець"...

Що сьогодні святкуємо?

Не треба святкувати – кажуть деякі, це просто день пам'яті, могло б усе закінчитись абсолютно не так, було страшно, дуже страшно. І досі нічого не закінчилось – додають інші...