13 лютого 2014, 15:14

Діти на барикадах

Я повела своїх малих хлопців на Грушевського 21 січня. Там тоді пострілювали і покидували, але загалом було тихо. Ми з дітьми дійшли аж до автобусів і повернулись назад. Діти цілий вечір говорили про війну, що вона не страшна, а другого дня побачили, що війна буває страшна.

Коли почався штурм Майдану, ми з ними йшли з школи. Додому нам ближче через Майдан, хоча, звичайно, є й інші дороги. На проході в барикаді нас зупинила перелякана охорона:

"Не можна з дітьми, не можна! Йде штурм!"

Я пояснила охороні, що ми йдемо додому.

На Майдані було зовсім не як завжди – напружено і страшно. Діти полякались – і тут запалили шини: повалив страшний чорний дим, я стала сердита з переляку і квапила їх, щоб ішли швидше. На тролейбусній зупинці нас спитали: "А що це горить там? Ви не бачили? Ото таке чорне? хм... дивно..." На зупинці був інший світ – людей, які не знають, що є революція.

Такими могли б бути і мої діти.

Наступного разу старший попросився на Грушевського глянути ілюстрації Юрія Журавля. Тоді ми знов пішли далі до барикади але барабани вже не били, ніхто не стріляв, це була не "війна", а "колишнє поле бою". Дітям там тикали булки і цукерки, діти після школи були голодні, радо їх їли.

Я їх могла туди не вести, берегти, обходити Майдан десятими дорогами, не говорити при дітях про політику, але тоді вони б повірили тому, що розказують у школі:

"Мам, а правда, що ці з Майдану убивають людей?"

"Мам, а правда, що вони трощать все, вриваються до людей в квартири?"

"Мам а Оля казала, що їй Маша казала, що машина подружка йшла з мамою і на них напали ці з Майдану і хотіли їх убити а вони втекли"

"Мам, а Оля казала, що в 12 годин вони будуть йти біля нашої школи, ввірвуться і стануть нас убивати".

Тепер вони цьому ніколи не повірять. Навіть навпаки.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.

Активісти, комуністи, комсомольці і Голодомор

Перші з них прийшли в село Комиші нині Сумської області, а тоді – Харківської губернії, 1918 року. Ті, перші, були дикі і жорстокі. Вони сказали, що вони – комуністи, нова власть, і першим ділом змусили церкву заплатити їм за те, що вони її не закриють...

Ветерани Великої Вітчизняної

Я сиділа в архіві СБУ і читала справу. Справа була товста, по одному вбивству комуніста судили шість чоловік. Всі вони на допитах признавались спокійно і щиро, що вступили в УПА, що ходили на збори (збори?) і читали листівки (нащо?) а потім признавались, що вбили "комуніста", прийшли на вечорниці де він випивав, викликали за хату і вбили а труп кинули в річку Устю...

Тернові хустки – на онучі. Про Голодомор

Вона багато любила розказувати про себе. Про те, як батько її шив чоботи, як вона впала з коня, як ходила до школи, як валили в селі церкву і розкопували могли священників, щоб дістати золоті хрести...

Путін не спить

Є така традиція – проводити паралелі. "От в Росії такого-то року було так", ну і в нас теж має бути, як в Росії того року. Ці всі прогнози зазвичай не збуваються, просто потім той, хто писав, тихо не нагадує, що він був говорив...

В Росії зараз відбувається Майдан

Коли я натрапляю на чергову статтю про те, що Росії скоро кінець, уже навіть не серджуся. Це наш інформаційний фон з ранньої весни. "Зелені чоловічки захопили Крим, Росії скоро кінець", "В Донецьку, Луганську і Харкові зворушення, але не бійтесь, бо Росії скоро кінець"...

Що сьогодні святкуємо?

Не треба святкувати – кажуть деякі, це просто день пам'яті, могло б усе закінчитись абсолютно не так, було страшно, дуже страшно. І досі нічого не закінчилось – додають інші...