Конституційне загострення
День Конституції стимулював політичні сили до презентації власних проектів змін до Основного закону. Не залишилася поза процесом і Партія регіонів, яка вчора оприлюднила власні наробки конституційних нововведень.
Будь-яка Конституція за своєю суттю є суспільним договором, тобто в її основу покладається суспільний консенсус з основних правил життєдіяльності суспільства, функціонування влади та економіки. Такий консенсус формується більшістю суспільства та основними національними політичними силами.
В наших умовах це означає, що єдино легітимною новою редакцією Конституції буде така її версія, яка буде прийнята Блоком Юлії Тимошенко, Партією регіонів (що в сумі складає не менше 300 голосів в парламенті), погоджена Президентом України (підтримана НУНС і бажано Блоком Литвина) та ухвалена більшістю громадян на всеукраїнському референдумі.
Але це ідеальний варіант, який в нинішніх умовах, навряд чи є можливим. Сьогодні кожна з політичних сил намагається вибудувати владу під себе, протягуючи завідомо неприйнятний для інших проект конституційних змін.
Проводячи попередній аналіз проекту змін до Конституції України від Партії регіонів, варто зауважити декілька принципових моментів.
Зауваження перше. Партія регіонів свідомо включила до проекту змін до Основного закону положення про дві державні мови в Україні та внеблоковий статус нашої держави.
По-перше, це дозволяє регіоналам відзвітувати перед своїми виборцями про те, що вони намагаються виконати власні передвиборні зобов'язання. Інша справа, що їх дії, напевне, не отримають логічного завершення.
Однак, подібний хід дозволить Партії регіонів на майбутніх виборах розповідати громадянам про те, що вони зробили все можливе для реалізації власних передвиборчих обіцянок.
По-друге, вводячи положення про двомовність та внеблоковість, регіонали створюють блискучий майданчик для майбутніх політичних та конституційних торгів.
Тому що ніколи не пізно зняти ці норми заради бажаного компромісу.
Зауваження друге. Введення принципу, за яким переможець парламентських виборів отримує все, тобто більше половини голосів у парламенті та право одноосібно формувати коаліцію призведе до зниження легітимності коаліції та сформованого нею уряду.
До останнього часу на парламентських виборах жодна з політичних сил не набирала більше третини голосів виборців.
Навряд чи ситуація зміниться і в майбутньому, тобто лише третина суспільства за цими новими правилами буде визначати політичний курс держави.
Зрозуміло, що це буде постійною причиною для звинувачення парламента у тому, що він не відображає політичні настрої всіх громадян, а волевиявлення народу є викривленим.
Навряд чи витримає критику аргументація Олександра Лавриновича про складність формування коаліцій з декількох фракцій. Автор може дати лише одну пораду вітчизняним політикам: домовляйтеся панове, домовляйтеся, узгоджуйте позиції. А якщо не можете цього робити, то дайте дорогу іншим.
Введення зазначеної норми також призведе до формування двопартійної системи в Україні. Двопартійність – це не абсолютне зло або добро, це політична реалія, яка в інших країнах може сприяти політичній структуризації суспільства.
Однак, в Україні двопартійність у її нинішньому варіанті може поглибити протиріччя між Сходом та Заходом України.
Не враховувати такого сценарію розвитку подій відповідальні політики не мають права.
Зауваження третє. Процедура імпічменту Президента України значно спрощується і переводиться із правової у політичну площину.
За діючою Конституцією імпічмент може бути застосований до Президента, який здійснює замах на кримінальний злочин (за відповідних висновків Верховного та Конституційного судів). Для його усунення з посади потрібно три четверті голосів народних депутатів України.
Пропозиція регіоналів передбачає початок процедури імпічменту у випадку, якщо глава держави завдає шкоди національним інтересам України, а для завершення цієї процедури вистачить всього дві третини голосів.
Якщо з пропозицією спрощення процедури імпічменту можна погодитись, оскільки за нині діючою Конституцією провести її майже нереально, то норма, згідно якої імпічмент може здійснюватися за дії, які зашкодили національним інтересам держави, є вельми сумнівною.
В умовах відсутності чіткого визначення і розуміння національних інтересів як у законодавчому полі, так і легітимізованих у суспільній свідомості, дана норма відкриває простір для оціночних суджень, широких політичних спекуляцій на тему: що таке національні інтереси та чи порушував їх глава держави.
В свою чергу, це призведе до перманентних політичних криз, ще більше ускладнить та паралізує роботу різних гілок влади.
Зауваження четверте. Нажаль, автори проекту не довели до логічного завершення реформування системи місцевих адміністрацій.
Замість ліквідованих державних адміністрацій вводяться представництва Кабінету Міністрів України, що мають контрольні та координуючі функції.
Навряд чи доцільно створювати такі представництва та підпорядковувати їх безпосередньо уряду. Зі зміною коаліції та сформованого нею Кабінету Міністрів будуть негайно змінені і керівники представництв уряду в областях, що обумовить перенесення політичних криз з центру до регіонів.
