Операція "Спікер": від бліцкригу до позиційного протистояння
Одне з головних правил української політики – перед тим, як знімати когось з посади, узгодь кандидатуру його наступника.
Схоже, що ініціатори відставки Арсенія Яценюка забули про це правило. Або свідомо ігнорували його, взявши на озброєння відомий вислів Наполеона: головне втягнутися у бій.
І якщо операція "Спікер" розпочалася як блискавичний бліцкриг, то сьогодні вона перетворилася на позиційне протистояння сторін. Недарма Верховна Рада взяла перерву до вівторка. Зрозуміло, що у ці дні політикам буде не до відпочинку. Замість омріяних вихідних, буде необхідно проводити затяжні політичні консультації та жорсткі торги.
Важко прогнозувати результати цих переговорів "усіх з усіма", але на сьогодні вже викристалізувалися, принаймні, три варіанти майбутнього розвитку подій.
Варіант перший – найбільш обговорюваний. Нового спікера оберуть тією ж більшістю, якою знімали його попередника. Претенденти вже відомі: Олександр Лавринович, Володимир Литвин та Іван Плющ.
Головна проблема цього формату – як задовольнити персональні амбіції ініціаторів відставки та ще узгодити їх з політичними інтересами Віктора Ющенка.
Якщо в ролі головного претендента на спікерську посаду буде розглядатися Володимир Литвин, то не зовсім зрозумілою є мотивація "Єдиного центру" віддати свої голоси за цього кандидата.
Теоритично таку мотивацію можна знайти. Наприклад, в наданні гарантій главі державі щодо відставки уряду та призначення нового його складу.
З іншого боку, якщо ж головним претендентом виступає Іван Плющ, то втрачається мотивація у Володимира Литвина та його фракції продовжувати гру у такому форматі.
Схоже, що у цих перегонах амбіцій, лише "регіонали" на сьогодні здатні угамувати особисті інтереси своїх політиків. Угамувати, задля досягнення своєї стратегічної мети – дискредитації та "повалення" уряду Тимошенко.
За версією, що озвучує частина парламентарів, ніхто не буде ініціювати урядову відставку найближчим часом. Регіони готові надати можливість Юлії Володимирівні сповна попрацювати під час економічної кризи та перебрати весь негатив, що з нею пов'язаний. А там (у березні наступного року) можна і на позачергові вибори йти.
Менш терплячі опоненти голови уряду готові ставити питання про її відставку вже вчора (або сьогодні, або завтра). При цьому політики розуміють – відправити у відставку прем'єра можливо, а ось призначити нового, без коаліції, вже не виходить. Тому знову у політичному обігу з'явилася стара нова версія про призначення технічного прем'єра указом президента, що виходить далеко за рамки конституційного поля.
Варіант другий – найбільш парадоксальний. А хто сказав, що спікера будуть обирати тією конфігурацією більшості, якою був знятий його попередник? А БЮТ буде мовчки спостерігати за політичним процесом і не запропонує власної контргри?
Адже можливий зовсім інший формат, що проголосує за кандидатуру голови Верховної Ради, наприклад, Блок Тимошенко, Блок Литвина, комуністи та частина "Нашої України – Народної Самооборони", яка вже не належить до пропрезидентського табору.
Однак, ініціатори цієї схеми ризикують стикнутися з тими ж труднощами, що і під час реалізації попереднього варіанту – проблемою персональних амбіцій. Для антипрезидентської частини НУНС та комуністів також потрібно створювати необхідну мотивацію, аби вони проголосували за того ж таки Володимира Литвина.
З фракцією комуністів все більш-менш зрозуміло. Протягом останнього року вона демонстувала дивовижно гнучку політичну позицію. Головне на сьогодні – зацікавити частину НУНС віддати свої голоси для спільної політичної праці (все ж не треба забувати, що Арсеній Яценюк належав до фракції "Наша Україна – Народна Самооборона").
Якщо запропонований сценарій буде результативним, то і про відродження розширеної демократичної коаліції можна буде подумати.
Варіант останній – найбільш небезпечний для країни. Варіант, коли парламент остаточно зав'язне у позиційному протистоянні та жодна з кандидатур не буде обрана на спікерську посаду.
Верховна Рада залишиться без голови, посилиться політичний хаос, остаточно буде дискредитована нинішня Верховна Рада та парламентаризм в Україні загалом. Про бюджет на 2009 рік можна забути, а це стратегічний документ, який має визначати політику боротьби з економічною кризою на наступний рік.
Зрозуміло, що сили, які представлені в парламенті, мало зацікавлені в такому розвитку подій. Але таку потенційну зацікавленість мають політики, що знаходяться поза його стінами, наприклад, той же глава держави.
На фоні заблокованого парламенту та уряду, що діє без його підтримки, президент буде намагатися позиціонувати себе як єдиний легітимний орган в державі. Ну а там і до технічного прем'єра, з усіма витікаючими наслідками, недалеко. Про що вже було написано вище.
Так що обирайте, обирайте, панове депутати, кого ви вважаєте за потрібне. Однак і несіть повноцінну політичну відповідальність за свої дії.
