Які відносини між Україною та Росією нам потрібні?
До теми україно-російських відносин мене змусила звернутися нещодавна зустріч політологів та керівників засобів масової інформації Росії та України, яку організувало інформаційне агентство РІА "Новини".
Без сумніву, експертне середовище, але, напевно, не лише воно одне, розуміє, що нині україно-російські відносини переживають період гострої кризи. Вони хаотичні й безсистемні, а політика як Росії стосовно України, так і України стосовно Росії має хаотичний, кон'юктурний та скоріше рефлексивний характер.
Дискусія з російськими експертами надала змогу зрозуміти деякі речі, які хотів би оприлюднити.
Без цих речей, без визнання цих базових положень побудувати стратегічні відносини України з Росією та Росії з Україною дійсно неможливо.
Коротко перерахую їх.
Перше базове положення: російська політична еліта має усвідомити, що Україна є самостійною та суверенною державою.
В Україні ця теза може викликати лише здивування, тому що абсолютна більшість наших громадян та політичної еліти не піддає сумніву це твердження.
Однак, не мала частина російського політичного класу та суспільства з великим скепсисом ставиться до України як самостійної країни. Серед них побутує думка, що Україна як держава не ствердилася, вона не може існувати як самостійна держава, а є лише частиною колишнього СРСР, а в майбутньому частиною великої Російської імперії, в якій зіллються в екстазі два братніх народи.
Тому, визнання цієї тези – це перший крок до геополітичних реалій, які склалися та налагодження дійсно стратегічних відносин партнерства.
Друге базове положення: росіяни мають зрозуміти, що українці та русские – це два близьких в культурному і в історичному плані, але два різних народи.
Без такого визнання нам і далі будуть нав'язувати думку, що на території нинішньої України живуть малороси, усього лише гілка російського народу, яка внаслідок певних історичних подій і злочинних дій еліти відокремилася.
З цього випливає, що кожен з цих етносів: і русские, і українці мають право на свою культуру, на свою мову та на свою історію.
Третє базове положення полягає в тому, що ми повинні усвідомити (як в Україні так і в Росії): у нас є власні національні інтереси, які можуть співпадати, а можуть різнитися.
Побудова стратегічних відносин з Росією не означає того, що ми не повинні захищати свої власні національні інтереси. Водночас, наш північний повиинен розуміти наявність таких інтересів, а їх захист не сприймати це як політику направлену лише проти нього.
Наведу простий приклад: національний інтерес Росії полягає в тому, щоб зберегти після 2017 року головну базу Чорноморського Флоту Російської Федерації у Севастополі.
З іншого боку, є конституційна норма, яка забороняє існування і розташування будь-яких військових баз, у тому числі й російських, на території України. Це яскравий приклад такого протиріччя.
Небезпека, яка підстерігає саму Україну на цьому шляху, полягає в тому, що нажаль на сьогодні ані політична еліта, ані українське суспільство до кінця не усвідомило, в чому ж полягають національні інтереси України.
Проілюструю цю тезу ще одним прикладом. Чи є національним інтересом України для всієї політичної еліти та українського суспільства вступ України до НАТО? Однозначно – ні!
Однак, для частини політичного класу та громадян, які орієнтовані на євроатлантичну інтеграцію, без сумніву – так!
В той же час, інша частина еліти та та суспільства – категорично проти такого розвитку подій.
І останнє базове положення: стратегічні відносини між Україною та Росією повинні базуватися на передбачуваності та чесності.
І це, перш за все, стосується української сторони. Українські можновладці дуже багато обіцяли в минулому своїм російським візаві. А потім не виконували дані обіцянки.
Напевне, чесніше було б не обіцяти завідомо нездійснене, а наполягати, що в силу тих чи інших обставин ми не можемо піти на умови, які запропоновані російською стороною. Оскільки наші національні інтереси не дозволяють нам цього зробити.
Принаймні, це було б зрозуміло нашим партнерам.
