Дублювати не можна не дублювати – де поставити кому?
З приходом нової влади знову розгорілася дискусія навколо проблеми озвучення, субтитрування та дубляжу іноземних фільмів українською мовою. В 2007 році, коли ця норма стала обов'язковою, одним із головних аргументів проти її застосування (окрім суто політико-ідеологічних) була теза про те, що кінотеатри нібито стануть збитковими у випадку демонстрації фільмів державною мовою.
Час показав, що аргумент виявився надуманим: навіть в умовах кризи у 2009 році кінотеатри заробили майже вдвічі більше, ніж у 2008 році.
Вчора дивився виступ віце-Прем'єр-міністра України В. Семиноженка на 5 каналі. Нові аргументи опонентів дубляжу фільмів фактично були зведені до наступного: 1) дубляж українською мовою має низьку якість; 2) як же ми будемо дивитися старі радянські фільми, якщо їх озвучать українською (в якості прикладу наводився фільм "В бой идут одни "старики"").
Щодо першої тези. Напевне, можна знайти приклади як першокласного дубляжу, так і відвертої халтури. Питань немає: працюйте, щоб ми могли дивитися якісне кіно.
Щодо другого аргументу. Потрібно розуміти, що демонстрація іноземних фільмів здійснюється у різних формах: дубляжу, озвучування або субтитрування (тобто фільм демонструється мовою оригіналу, а внизу йдуть титри з перекладом українською).
Російські, або старі радянські фільми, як правило, у 99% випадках ніхто не озвучує або дублює, їх субтитрують - тому загрози голосам Леоніда Бикова або В'ячеслава Тихонова ніякої немає. Так що "В бой идут одни "старики"", "Семнадцать мгновений весны" або "Иронию судьбы или С легким паром" можна буде дивитися у звичному для багатьох з дитинства форматі.
І ще одна важлива річ. Зміна мовної політики щодо кінофільмів на сьогодні без відповідної зміни законодавства (зокрема Закону України "Про кінематографію") неможлива. Адже, окрім статті 14 Закону України "Про кінематографію", що регулює це питання, є ще і рішення Конституційного Суду від 20 грудня 2007 року, N13-рп/2007, яке хотів би процитувати:
"1. В аспекті конституційного подання положення частини другої статті 14 Закону України "Про кінематографію" "іноземні фільми перед розповсюдженням в Україні в обов'язковому порядку повинні бути дубльовані або озвучені чи субтитровані державною мовою..." необхідно розуміти так, що іноземні фільми не підлягають розповсюдженню та демонструванню в Україні, якщо вони не дубльовані або не озвучені чи не субтитровані державною мовою, а центральний орган виконавчої влади у галузі кінематографії не має права надавати суб'єктам кінематографії право на розповсюдження і демонстрування таких фільмів та видавати відповідне державне посвідчення.
2. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене".
Хоча за нинішньої влади здається все можливо. Адже при формуванні нині діючої коаліції Партія регіонів вже продемонструвала як можна не рахуватися із конституційними нормами та попередніми рішеннями Конституційного Суду.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
