Як Болгарська православна церква стала автокефальною. Аналогії та уроки для України
Зараз багато читаю із історії християнської церкви. Так би мовити, підвищую свій освітній рівень. Нещодавно натрапив на цікаву книжку: "Тальберг Н. История христианской церкви. – Москва, издательство Православного Свято-Тихоновского института. – 2000.", яку взяв у бібліотеці Києво-Печерської лаври (прошу не плутати з Історичною бібліотекою). Книжка рекомендована в якості підручника у православних семінаріях.
Цікавою для нас є історія набуття автокефального статусу Болгарською церквою. Принаймні, для України маємо декілька уроків та аналогій.
По-перше, набуття національною церквою незалежності тісно пов'язано із розпадом імперії, становленням національної державності. Зокрема, для Болгарії це пов'язано із процесом поступового розпаду Османської імперії та утворенням власне болгарської держави.
По-друге, процес набуття автокефалії є досить довготривалим. У Болгарії він почався у 1860 році, потім у 1870 році фірманом турецького султана був утворений самостійний Болгарський екзархат, а у 1872 році проголошена незалежна Болгарська церква. Однак, Константинопольський патріархат визнав незалежність Болгарської церкви лише після Другої світової війни.
По-третє, набуття незалежності супроводжувалося серйозними релігійними і політичними конфліктами: боротьбою серед вірних та єпископів, втручанням держави у релігійні справи, відлученням від церкви болгарсьского екзарха та єпископів, проголошенням болгарської "схизми".
Все це до болю нагадує ситуацію в Україні. Для тих, хто бажає більш детально ознайомитися із цією історією, прошу подивитися відскановані сторінки книжки Н.Тальберга (за допомогу у скануванні дякую своєму синові Арсену).
