Навіщо звертатися до Конституційного суду, який скасував Конституційну реформу 2004 року? Або крок вліво, крок вправо до опозиції і ти вже не депутат

Майже 2 роки тому, 1 жовтня 2010 року, Конституційний суд України прийняв рішення, яке багато в чому вирішило як долю країни, так і долю власне самого Конституційного суду, – було скасовано конституційну реформу зразка 2004 року.

Формальним приводом для скасування конституційних змін стали порушення процедури ухвалення змін до Конституції країни. Вже тоді незаангажованим глядачам та експертам було зрозуміло, що Конституційний суд, нажаль, вийшов за рамки своїх повноважень та прийняв абсолютно політичне рішення. Метою таких дій суду було повернення до моделі конституційних відносин зразка 1996 року, а отже, зосередження та концентрація владних повноважень у руках президента України Віктора Януковича. Адже Конституційна реформа 2004 року передбачала парламентсько-президентську державу, де повноваження були розподілені між прем'єром, парламентом та президентом. Ніхто з них не зміг би узурпувати владу, а створення у 2010 році виконавчої вертикалі під Віктора Януковича було пов'язане перш за все з поствиборчими процесами. Тоді після виборів новообраний, а значить політично сильний на той момент президент зміг організувати більшість у Верховній Раді, та й те за допомогою ще одного сумнозвісного рішення Конституційного суду.

Нагадаю, що тоді вищий орган конституційної юрисдикції на одне і те ж питання "Яким чином має формуватися парламентська більшість: виключно фракціями чи можлива індивідуальна участь народних депутатів?", дав відповіді абсолютно протилежні за своїм змістом. Це, в свою чергу, дало можливість сформувати нову більшість у Верховній Раді вже під Віктора Януковича.

Сухий залишок зрозумілий: в останні роки Конституційний суд остаточно дискредитував себе та розглядається спеціалістами як орган, який перетворює у юридичні формули політичну волю Банкової.

Сьогодні Володимир Рибак закликає йти до такого Конституційного суду "по правду". Для чого? Напевне для того, щоб отримати ту відповідь, яка буде потрібна владі в даний момент. Адже рішення ВАСУ щодо позбавлення мандатів Олександра Домбровського та Павла Балоги – це яскравий приклад саме вибіркового застосування законодавства вкупі з перевищенням повноважень та тотальним порушенням самої Конституції. Думаю, що будь-який третьокурсник юридичного вишу довів би сьогодні нікчемність рішення цього суду.

Зрозуміло, що проблема знаходиться не в юридичній площині. Адже таким чином влада придумала новий метод тримання депутатів на гачку: "крок вліво, крок вправо до опозиції і ти вже не депутат".